Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №522 від 13.10.2011p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477
Додати у "Закладки"

Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"

А що Ви скажете? Блог


  Реклама в газеті "Рівне-Ракурс"


  ¤ Ракурс подій

  ¤ Ракурс політики

  ¤ Ракурс економiки

  ¤ Ракурс здоров'я

  ¤ Ракурс культури і освіти

  ¤ Ракурс спорту

  ¤ Ракурс кримінальний

  ¤ Ракурс житейський

  ¤ Ракурс інтимний

  ¤ Ракурс мандрівника

  ¤ Ракурс незвичайного

  ¤ Ракурс добрих порад

  ¤ Ракурс розваг


Пошук

RSS
Архів «РР»:
Травень 2019p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
  1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30
Червень 2019p.
ПнВтСрЧтПтСбНд
     1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30


#З перших уст

Віталій БОЙКО: “Життя людини вирішують долі секунди”

Віталій БОЙКО: “Життя людини вирішують долі секунди”

1997 рік. До Зарічненської центральної районної лікарні без свідомості, у вкрай важкому шоковому стані, привозять молодого хлопця, 17-18 років. Температура тіла - 40-410С, стрімке падіння тиску та пульсу… Реанімація. Попередній діагноз - інфекційно-токсичний шок. Медикаментозне втручання, години очікування і… молодику стає легше. Ранок… Молодий лікар-реаніматолог і анестезіолог Віталій Бойко закінчує своє перше чергування на першому робочому місці.

Пізніше, коли до районної лікарні приїдуть викликані лікарі-консультанти, то скажуть, що діагноз молодого і, здавалося, недосвідченого лікаря, був абсолютно правильним. І лише завдяки правильно призначеному оперативному лікуванню хлопчина залишився живим. Відтоді і до сьогодні, Віталій Ярославович Бойко - тепер уже начальник управління охорони здоров’я Рівненської ОДА, повторюватиме: “Лікар-реаніматолог не має права розгубитися чи злякатися, адже життя людини вирішують долі секунди, а отже діяти потрібно швидко і зважено”.

13 жовтня Віталій Бойко святкує свій День народження. Тому у переддень цієї події, ми попросили головного лікаря області розповісти, яким був його професійний шлях і яке місце в його житті займає медицина.

- Віталію Ярославовичу, коли Ви вперше зрозуміли, що хочете стати лікарем?

- З професією я визначився після закінчення школи. Однак вже у класі п’ятому-шостому почав їздити з дідусем - єдиним на всю округу ветеринарним лікарем - лікувати тварин. Дідусь був справжнім фахівцем, днями і ночами він займався свинками, коровами, кіньми… А мені цікаво було дивитися, як він допомагає хворим тваринам, як робить уколи, чим лікує. Траплялося, і операцію потрібно було зробити, але пам’ятаю, що я нічого і ніколи не боявся. Однак безпосередньо осмислення того, що за медициною моє майбутнє, прийшло наприкінці навчання у школі.

- Як вам давалося навчання, адже воно у медичному чи не найскладніше з-поміж усіх інших вишів?

- Маю зізнатися, що з першої спроби двері медичного для мене не відчинилися. Тому увесь наступний рік мені довелося працювати в колгоспі “Нове життя” на току. А вже наступного року я став студентом факультету “Педіатрія”. Не скажу, що навчатися було просто, але й не так важко, як дехто розповідає. Принаймні над книжками я “не плакав”.

Я виріс у простій родині на Івано-Франкцівщині. Мама була бібліотекарем у селі, батько - простим водієм. З шести років я пас корів і тягав з маминої бібліотеки книжки та журнали. Читаючи я розумів, що осягаючи будь-що потрібні знання, які можна отримати лише наполегливою працею над собою. До того ж, медицина, навіть її теоретична частина, мене захоплювала і цікавила, тому намагався отримати змістовні знання. Так зрештою і вийшло. Багато що змінила і армія, до якої мене призвали відразу після першого курсу. Я ніби намагався надолужити втрачений час.

- Не новина, що на “педіатрії” вчаться переважно дівчата. Голову не боялися втратити?

- Про дівчат - це правда. Зі 120 чоловік на факультеті, навчалося лише 12-13 хлопців. Але це не заважало, бо нормальна молода людина повинна розуміти, якщо не хочеш вчитися - не вступай. А я знав, що мені потрібно вчитися, бо дорогу в життя я прокладатиму самотужки. Я мав мету - стати висококласний фахівцем, а для цього потрібно було отримати гарну освіту, яка нічого не варта без знань.

Між тим, я мав абсолютно повноцінне студентське життя - активно займався спортом: грав за факультет у футбол, волейбол, брав участь в інших змаганнях. Займався у гуртках, брав участь у постановочних п’єсах. Тобто, брав від студентського життя усе, що було можливо.

- І саме в інституті ви познайомилися зі своєю майбутньою дружиною...

- Зі своєю Світланою я познайомився після другого курсу в інституті. Коли закінчили навчання, не вагаючись поїхали на Батьківщину дружини - на Рівненщину. І місцем нашої першої медичної практики стала Зарічненська центральна районна лікарня.

- Ви пам’ятаєте свої перші враження?

- Лікарня, як і колектив, була чудова. Але коли ти, ще “зелений лікар”, приїздиш працювати у свій перший в житті медичний заклад, а тобі говорять, що “єдиний лікар-анестезіолог буквально перед вами поїхав” і ставлять на перше чергування, серце завмирає…

- Тим не менше це не завадило вам буквально у перший день роботи врятувати життя молодого хлопчини…

- До речі, потім, коли до лікарні на консиліум з’їхалися лікарі, усі зійшлися на тому, що інфекційно-токсичний шок хлопець отримав внаслідок важкої форми лептоспірозу, хвороби, яка передається гризунами. Хлопчина купався у ставку, де і міг інфікуватися.

Але на тому випадку моє перше чергування не закінчилося. У лікарню привезли чоловіка із села Серники після невдалої спроби суїциду. Чого він поліз у петлю - я не знаю. Йому було років під тридцять, і казали, що напередодні він посварився з дружиною. Привезли його вже майже “готовим”, та ми не дозволили йому померти і врятували…

Щось я міг, щось знав, але з Божою допомогою я витримав ніч “молодого лікаря”, чи то пак - курс молодого бійця.

- Це надало вам впевненості?

- Реанімація - це дуже серйозна робота - кропітка, клопітка, надзвичайно відповідальна, і від решти наук - хірургії, кардіохірургії тощо, відрізняється тим, що лікар повинен мати не лише надзвичайно великий багаж знань, але й вміти миттєво і блискавично приймати рішення.

У районі на 36 тисяч населення, серед яких більше 9 тисяч дітей, я був єдиним лікарем-реаніматологом та анестезіологом. Відтак, роботи було багато, санавіація не працювала. Але про Зарічнянський район у мене залишилися тільки найтепліші спогади. Прекрасний колектив, щирі і безпосередні люди, а яка природа…

- Ваше переконання про те, що лікар повинен почати з села - ваш власний досвід, який ви отримували протягом 5,5 років?

- Це підказує не лише мій власний досвід. Погодьтесь, дивно, коли відсотків 90 випускників вишів державних форм власності, одразу після закінчення хочуть бути тільки акушерами-гінекологами і працювати у місті. Для цього щороку в Рівному потрібно було б будувати по одній акушерсько-гінекологічній клініці. Та й усіх жінок області для цього не вистачить…

Тому держава має чітко ставити завдання: потрібен лікар-педіатр у Зарічненському районі, лікар-лаборант - у Володимирецькому районі чи лікар-психіатр - у Рокитнівському. І якщо людина розумна і перспективна - вона почне, наприклад, практику в районі. Щоб потім, зважаючи на отриманий досвід, збирати під своїм кабінетом черги пацієнтів. І місце знаходження цього кабінету буде вже не важливе. Озирніться, сьогодні на пальцях можна перерахувати кваліфікованих педіатрів і терапевтів! А все тому, що закінчуючи вуз, молоді спеціалісти відразу чомусь мітять на керівні посади.

- А як ви стали керівником Центру екстреної допомоги та медицини катастроф?

- На посаду головного лікаря ще не відкритого Центру мене покликав тодішній начальник обласного управління охорони здоров’я Ярослав Маслій. Аналогів такому закладу на Рівненщині ще не було, і розпочинати все довелося з нуля. Але я погодився відразу і жодного разу не шкодував. Три роки безперервних виїздів були не лише цікавими з практичної точки зору, але й доволі результативними для Центру та корисними для мене особисто.

- Що вже тоді говорити про досвід роботи у Рівненській обласній дитячій лікарні?

- Це був виток іншої, надзвичайно цікавої роботи з професійним колективом. У дитячих медичних закладах все не так, як у дорослих. А лікарі, які: працюють з дітками - це зовсім інші люди. Особливо трепетно, коли з районів до лікарні привозять недоношених дітей, а їх виходжують, доглядають… Щоб потім, через кілька років, вони прийшли у реанімацію своїми ніжками, аби подякувати за врятоване життя. Ми знаходимо їх фотографії, згадуємо, якими вони були… Це все дуже тонко і чуттєво.

У дитячій службі, як ніде, лікарю потрібно мати душу і тепло. Без цього ти ніколи не станеш справжнім дитячим лікарем, навіть якщо маєш за спиною величезний досвід і вважаєшся висококласним спеціалістом.

- Ви дружите зі своїми маленькими пацієнтами?

- Їх сотні - у місті і в районах. До того ж моя дружина Світлана - акушер-гінеколог, і за словами людей - дуже хороший лікар, яка допомогла з’явитися на світ тисячам маленьких українців. Трапляються випадки, коли жінки телефонують їй просто порадитися: щодо вакцинації, вигодовування, хвороби. Це багато про що говорить.

- А де з перерахованих закладів вам було найважче працювати?

- Скрізь було нелегко. У районі, бо я був сам, матеріальна база - слабка, і величезний тягар відповідальності за кожну людину. Тоді - рятувала команда.

Не менша відповідальність була і у дитячій лікарні, тим більше, що я потрапив у колектив зі сторони і до мене довго придивлялися. Але зрештою ми змогли вибудувати оптимальну модель роботи, колектив повірив у мене, а я - зрозумів їх.

Мені хотілося відкрити їм очі на нові підходи, які використовують у світі - в лікуванні, ставленні до пацієнта. За час моєї роботи на цій посаді десятки лікарів побували у США, Італії, Польщі, Угорщині. Вони туди не просто їздили, вони стажувалися, набиралися досвіду, а відтак могли на все поглянути іншими очима. Ми відправляли до Італії хворих дітей, яким вітчизняна медицина не змогла допомогти. Тепер ці, колись приречені на смерть діти, живуть геть іншим життям. Вони посміхаються, а це так важливо…

Сьогодні ми вийшли у співпраці з Італією на такий рівень стосунків, що відправляємо на стажування не лише лікарів, але й медсестер. Ви бачили, з якими очима вони повертаються?!

- А розмежовувати особисте життя і роботу ви навчилися?

- Це дуже складно, бо я цією роботою живу - цілодобово і сім днів на тиждень. І якщо вже говорити про складність роботи, то обіймаючи посаду начальника управління вже більше року, змушений констатувати - тут також непросто. Але тут вже інша відповідальність - за медицину області та її імідж - від найменшого ФАПу у найвіддаленішому селі, закінчуючи нашими третинними закладами.

- Ви не боїтеся на цій посаді втратити свої практичні навички?

- Можливо, якби я мав іншу спеціальність, то замислився б над цим. Наприклад, приватний прийом по суботах, неділях.

- Розкажіть про людей, які вас завжди чекають після важкого робочого дня.

- Моя дружина Світлана - акушер-гінеколог. Незабаром вона вийде із декретної відпустки на своє звичне робоче місце - у перинатальний центр. А сина Олександра невдовзі чекають перші враження від знайомства з дитячим садочком.

Старша донька, 19-річна Оля, навчається у… Львівському медичному університеті на факультеті “Лікувальна справа”. Ми її до цього не стимулювали, навпаки дружина весь час їй розповідала, який це важкий шматок хліба, що потрібно багато вчитися, працювати. Але вона сказала, що впевнена у собі, і доводить це “п’ятірками” та підвищеною стипендією. Нам з дружиною дуже приємно, що донька продовжить династію лікарів.

- А дома ви який?

- Який би втомлений і знервований з роботи я б не прийшов, коли син прибігає і сідає мені на руки - я забуваю про все. Діти дуже тонко відчувають, коли твої думки набагато далі від тієї книжки, яку ви читаєте разом, чи гри, в яку граєте. Сашко не виключення, а тому хоче, щоб тато, коли він переступив поріг домівки, був його цілком і повністю.

- Чи маєте ви сімейні захоплення?

- Це лижі. Щороку, починаючи ще зі Львова, наша родина їздить до Карпат, кататися на лижах. Я спортивної душі людина, свій внутрішній спокій я знаходжу у спорті. Друзі “присадили” мене на великий теніс, який подобається мені тим, що у грі потрібно концентруватися на стратегії поведінки на полі. Бо коли ти плаваєш чи бігаєш, подумки все одно вирішуєш робочі проблеми. А ще люблю футбол.

- Сина вже поставили на лижі?

- Йому ще зарано, хоча від народження ми брали його з собою на відпочинок. Бо ж без грудного вигодовування дитина здоровою не буде. Відтак, куди мати - туди син. І до речі, щеплення ми також робимо. Як лікар, зазначу - якщо ви любите свою дитину і переживаєте за неї, і якщо немає протипоказів - робіть їй щеплення.

- Яким ви бачите свого сина у майбутньому?

- Добрим, здоровим, освіченим чоловіком, який любитиме і захищатиме свою Батьківщину.

- Віталію Ярославовичу, користуючись нагодою, вітаємо Вас з Днем народження. Бажаємо міцного здоров’я, довголіття, успіхів у всіх шляхетних справах, творчої наснаги і достатку. Низький уклін Вам за Ваш щоденний подвиг, за щире і відкрите серце.

13.10.2011Любов РОМАНЮК


Переглядів: 333

Версія для друку

Коментарі (0):


Система Orphus
<<- Попередня статтяНаступна стаття - >>

Додайте коментар:

защитный код

Анонсовані статті свіжого № 918 від 20.06.2019p.
¤ 
Лобове зіткнення: двоє осіб загинули, ще двоє — травмовані

Лобове зіткнення: двоє осіб загинули, ще двоє — травмовані

На автодорозі «Київ-Чоп» поблизу села Колоденка, 18 червня близько сьомої години ранку сталася смертельна автопригода....

¤ 
У Рівненській музичній школі – чергове поповнення

У Рівненській музичній школі – чергове поповнення

інструментів з Німеччини...

¤ 
Гроші з-за кордону:

Гроші з-за кордону:

українські фермери видали перші міжнародні аграрні розписки

Те, що ще вчора здавалося неможливим, сьогодні стає доступним – завдяки аграрним розпискам українські фермери отримали доступ до кредитних ресурсів з-за кордону. Відповідну бізнес-модель розробили у Проекті IFC «Аграрні розписки в Україні», а з новим валютним законодавством, прийнятим НБУ в лютому 2019 року, такий формат співпраці став можливим на практиці. Наступний хід був за фермерами, і довго чекати не довелося: перші міжнародні розписки були видані на Чернігівщині та на Львівщині вже цього сезону....

¤ 
Історія успіху Віталія Ундіра: від хлопчини, який писав вірші, 
до першого заступника голови ОДА

Історія успіху Віталія Ундіра: від хлопчини, який писав вірші, до першого заступника голови ОДА

Успіх – це не випадковість, це сумлінна праця, відповідальність, готовність до радикальних змін та рішень. Успішними стають люди, націлені йти вперед, незважаючи на труднощі та опираючись на потужну підтримку рідних та близьких. Сьогоднішня історія про звичайного острожанина, який за кілька років сумлінної та совісної праці став першим заступником голови Рівненської обласної державної адміністрації. Про те, що сформувало лідера та відмінного керівника Віталія Ундіра, читайте у матеріалі....

¤ 

Міський голова Рівного надіслав лист із заявкою до ФМС України

Листа із заявкою на проведення семи спідвейних перегонів рівня чемпіонатів Європи та світу надіслав до Федерації мотоспорту України міський голова Володимир Хомко:...

¤ 
Дмитро Комаров одружився: телеведучий розповів, як почалися його відносини з Олександрою Кучеренко

Дмитро Комаров одружився: телеведучий розповів, як почалися його відносини з Олександрою Кучеренко

Популярний український телеведучий тревел-шоу «Світ навиворіт» на каналі «1+1» Дмитро Комаров одружився. Телеведучий пов’язав себе узами шлюбу з партнеркою по «Танцях з зірками», володаркою титулу «Міс Україна 2016» Олександрою Кучеренко....





Найпопулярніші 15 статей:

1. Розшифровка аналізу крові: [841] (12104)
2. Моє місто - найкраще [427] (5645)
3. Як правильно приймати вітаміни? [749] (5144)
4. Секс із мусульманином [271] (4530)
5. Авокадо - це фрукт чи овоч? [318] (4417)
6. Секрети ігрових автоматів: як грати і вигравати? [755] (4078)
7. Догляньте мене до смерті [278] (4065)
8. ЧИ ВАРТО РОБИТИ ПОКУПКИ ДО НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ? [519] (3954)
9. Первентин - легальний наркотик нового покоління [345] (3616)
10. Якщо у сні приснився вуж [219] (2834)
11. Біснуватих везуть у Рогачів [256] (2719)
12. Коли розпочинати садити городину [599] (2630)
13. Розклад руху автобусів [253] (2560)
14. Яйце-райце, в чому твоя сила? [257] (2499)
15. Двох тяжкохворих сестер вилікував чоловік зі Здолбунова [465] (2490)

ТОП-15 свіжого номера:

1. Рівне вкотре приймає у себе дітей зі Сходу України (143)
2. Елена Рубінштейн - косметолог, яка навчила жінок бути красивими (141)
3. Не минуло й 40 років: експертиза встановила, що Володимир Івасюк не здійснював самогубство (140)
4. На Рівненщині ще одне місто обласного значення буде мати статус ОТГ (129)
5. “Кардинал-Рівне” завершив сезон (128)
6. Відривний хліб з ароматним маслом і сиром (128)
7. У Рівному відбудеться загальноміське свято випускників (127)
8. «Рух заради здоров’я» стартував у Острозі (127)
9. ФК “Малинськ” не зумів утримати переможний рахунок (127)
10. «Агатівка» відкриває «Олімпійське літо» (127)
11. Голові обласної ради вручили посвідчення Почесного громадянина міста Березне (126)
12. Як вибрати якісний рушник (126)
13. Ветеранів АТО Рівненщини запрошують на риболовлю (125)
14. «Рух заради здоров’я» в геріатричному пансіонаті (125)
15. На Рівненщині відзначатимуть 368-му річницю битви під Берестечком (123)




 Партнери 
 
Рекламная газета "Об`ява" Перший інформаційний канал Украина онлайн
Google+
 Газета 
 

Реклама в газеті | Лист редакторові | Експорт | RSS | Передплата газети

Про нас | Відгуки | Разсилка | Реклама на сайті| Реклама в газеті

© 2001-2018 Iнформацiйно-рекламне агентство "Ракурс" тел.: +38(0362) 62-31-31, (098)0565477. Всi права збережено.


 Інформація 
 
Головний редактор - Конєв В.Л.,
тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477

Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється

Наші сайти:
Об'ява
Pika.rv.ua
IРА Ракурс