У Андрія самоствердження відбувається через критику стереотипів соцреалізму, протест та іронічне ставлення до сучасної реальності. Не дарма його частина експозиції, представленої у “Щілині”, носить назву “Не Радянський Союз”. Герої його світлин, як стверджує автор, “це самодостатні, волелюбні люди”. Дивитися в майбутнє і творити його самим - завдання тих, кому сьогодні менше 40 років. Адже, на думку Андрія, ті, кому за 40, - отруєні ностальгією за радянським способом життя, в якому, як уявляє собі молодий фотограф, “було багато “Не можна!” і людям бракувало культури”. Цю позицію можна розділяти або заперечувати, та, погодьтеся, нема нічого дивного в тому, що молодь, якій старше покоління “презентувало” місто з усіма проявами “промзони”, сміттєзвалища і напівзруйновані “довгобуди”, бунтує проти такого “культурного” спадку.
“У жовтих снах” - так назвала свою частину колекції Катя Чорна. Її дивовижні портрети і жанрові замальовки сповнені емоцій, і, незважаючи на стриману кольорову гаму і дещо “панковий” стиль виконання, викликають щире співчуття глядачів. Катя розташувала експозицію у дещо нервовій манері гуртожиткової тісняви, супроводивши фотографії віршованими записками. Занотовані на клаптиках жовтого паперу, вони додають композиції ауру “жовтих снів”, задекларованих у назві виставки і поєднують портретні зображення із кількома виразними пейзажиками, ніби зазначаючи адресу, за якою треба шукати персонажі цих портретів.
“Я чую вітер пустелі, він жене пісок в мої очі. Жовта безодня з’їдає мене очима хижака. Я іду босоніж в жовті сни, щоб втамувати жагу творчості”, - так відверто і поетично говорить Катя про витоки своїх творінь.
Отже, нове відкриття відбулося, і молодіжне мистецьке об’єднання “Червоний кактус”, якому нещодавно виповнилося чотири роки, знову довело, що цей символ колючості і гостроти вміє бути не лише бунтівним та дошкульним, а й ніжним та ліричним.
Партнери 