Уподобання Петра Зубкевича,

- А ви за фахом, часом, не вчитель історії? - не раз допитуються співбесідники в Петра Павловича, вражені його знаннями про минувшину. І неабияк дивуються, коли довідуються, що опановував суто точну науку, закінчивши математичний факультет нині Рівненського гуманітарного університету. До слова, математика стала сімейним поприщем родини Зубкевичів. Бо саме в цьому вищому навчальному закладі спеціальності з математичним нахилом здобула дружина Петра Павловича, Марія Михайлівна, котра нині працює завучем Рясниківської середньої школи. Стопами батьків пішли дочки - старша Оля одержала червоний диплом за спеціальністю математика і економіка, та молодша Аня, котра торік вступила на факультет математики та інформатики. Та й зять, чоловік Ольги, Андрій Шидловський, знову ж таки отримав диплом з відзнакою за спеціальністю фізика та інформатика і викладає в рівненських університетах - гуманітарному та «Україна».

Втім, як не згадати тут народну мудрість, мовляв, від долі не втечеш. Хоч, на перший погляд, і не збулася заповітна юнацька мрія Петра Зубкевича вступити на історичний факультет Львівського університету, проте реалізувалася в його краєзнавчих дослідженнях, чимало з яких опублікував у пресі та тематичних виданнях. Саме вроджена допитливість допомогла йому «розкопати» невідомі досі факти. Скажімо, Петро Павлович дослідив причетність до Рівненщини сім'ї видатного педагога Костянтина Дмитровича Ушинського, внучка якого Марія Миколаївна похована на церковному цвинтарі села Рясники. Там же - місце останнього спочинку Лідії Олександрівни баронеси Врангель. Нині Петро Павлович намагається дослідити її відношення до «білого» генерала - барона Врангеля. Зрештою, навіть зібраних матеріалів про Рясники, в яких до 1917 року красувався палац XVII століття, вистачило Петру Павловичу для створення з допомогою зятя Андрія та дочки Ганни майже двадцятихвилинного краєзнавчого відеофільму.

Краєзнавчі розвідки Петра Зубкевича, безумовно, були б значно вагомішими, якби для голови Гощанської райради в добі було не 24, а бодай 25 годин. До речі, навіть фільм про Рясники доводилося впродовж трьох тижнів, практично, по ночах монтувати. Левова частка часу йде, скажемо так, на державні справи, за що не раз доводиться вислуховувати докори дружини. Воно й не дивно, бо на її плечі лягають всі клопоти по господарству. Живуть же не в місті, а в селі, отож, як і годиться, тримають корову, свиней, птицю, обробляють майже гектар землі. Щоправда, гріх було б сказати, що Петро Павлович цурається сільської роботи. Піднімаючись щоранку о шостій, день розпочинає з догляду за живністю. А коли настає період оранки-сівби, береться за плуг, як усі односельці.

Допитливість історика, ана-

літичне мислення математика, селянська працелюбність та природна відкритість стали вірними супутниками в роботі Петра Зубкевича. Адже саме ці риси надають йому виваженості та поміркованості у прийнятті важливих рішень. А в житті не раз траплялося, коли опинявся, як кажуть, між двома вогнями. Не раз доводилося шукати соломонове рішення, наприклад, будучи головою районної ради профспілки працівників освіти в найскрутніші часи, коли вчителі місяцями не отримували зарплати. До речі, саме його принципова позиція у відстоюванні інтересів освітян спонукала тодішнього представника Президента в Гощансьому районі Івана Ткачука запропонувати посаду заступника голови райради з гуманітарних питань, мовляв, вистачить тобі критикувати, сам спробуй вирішити проблеми. Не легше було й на посаді заступника голови райдержадміністрації, коли мало не щодня доводилося примиряти ворогуючі конфесії. «Стоячи між двома конфліктуючими громадами, у кожної з яких своє бачення правди, - пригадує Петро Павлович, - здавалося, ще мить - і тебе зімнуть у млинець».

- Люди добрі, - звертався тоді до непримиренних опонентів, - що ви ділите? Під одним же Богом ходимо, невже не знайдемо рішення для порозуміння?

І люди прислухалися до голосу здорового глузду, вгамовували пристрасті та знаходили компроміси. Пройдена свого часу школа не раз зараз у пригоді стає. Коли, бува, зійдуться між собою політичні супротивники, Петро Зубкевич охолоджує «гарячі голови» беззаперечним: «Хлопці, чого ви списи ламаєте? Для нас немає іншої ідеології, віри, правди, як одна-єдина: що б ми не робили, це повинно бути спрямоване лише на благо громади району».

Чи це авторитет Петра Пав-

ловича такий вплив має, чи й справді в суперечках гору здоровий глузд бере, а може, одне й друге, проте результат на лице - успішно реалізовані програми розвитку Гощанського району.

- За буденними клопотами, якось ніколи й озиратися назад, - каже Петро Павлович. - Зазвичай, доводиться в день завтрашній заглядати, адже скільки ще задумів хочеться реалізувати. Хоча й зроблено в районі за останні роки, до чого тут зайва скромність, чимало. Не сприйміть це за мою особисту заслугу, бо здобутки - це передусім результат спільних злагоджених зусиль усіх гілок влади і особливо людей. Взяти бодай газифікацію. За останні 4 роки протяжність газопроводів у районі збільшилася на третину, і сьогодні складає десь понад 300 км. Голубим паливом нині користується майже 6,5 тисячі споживачів. У минулі роки дуже активно працювали й з мешканцями району (адже будинкові та сільські газопроводи будуються за їх кошти), обласною радою та обласною держадміністрацією, народним депутатом Павлом Сулковським, який багато допоміг. Близько 8 мільйонів гривень ми отримали за 2003-2004 роки (найбільш урожайні) з держбюджету на вирішення цих питань. Оскільки частина району потрапляє в 30-кілометрову зону ХАЕС, отож багато соціально-економічних питань вирішено за рахунок коштів атомної. Напередодні Нового року, скажімо, газ надійшов на територію Бугринської сільради. На черзі підключення до газового опалення Бугринського агротехнічного ліцею і дільничної лікарні.

Зрештою, здобуткам Гощан-

ського району останніх років, до яких так чи інакше причетний і голова районної ради Петро Павлович Зубкевич (про що свідчать відзнаки: Подяка Кабінету Міністрів України у 2002 році, Почесні грамоти Верховної Ради України у 2004 році та Центральної виборчої комісії у 2005 році, Орден Святого Рівноапостольного Князя Володимира ІІІ ступеня), варто було б окрему публікацію присвятити.

Розповісти, скажімо, про вті-

лення програми благоустрою населених пунктів, водозабезпечення Гощі та сіл району, газифікацію дев'яти фельдшерсько-акушерських пунктів (чого немає в інших), зведення торік єдиної в області за кошти районного бюджету та меценатів Красносільської середньої школи, в якій, до речі, побував Голова Верховної Ради Володимир Литвин і подарував школярам комп'ютерний клас. Варте наслідування рішення Гощанської районної ради про забезпечення необхідними коштами, аби молоді мами не платили за пологи, та на лікування дітей першого року життя. Завдяки пристрасті Петра Зубкевича до інформаційних технологій створено веб-сторінку району в мережі Інтернет, районну інформаційно-комп'ютерну мережу з доступом до Інтернету, оплата за користування яким державними установами та школами проводиться за рахунок районного бюджету. Окремо можна було б розповісти про заснування єдиної на Рівненщині районної краєзнавчої премії імені Івана Шишка та про багато чого іншого, що справді заслуговує на увагу.

Втім, Петро Павлович Зубкевич живе майбутнім, якому віддається не лише в години роботи, а й дозвілля. Бува, вибереться з друзями на полювання, стане на «номері» та й порине в роздуми, допоки десь постріл не поверне до реальності. А поміркувати Петру Павловичу завжди є над чим. Скажімо, зараз ні вдень, ні вночі не дають йому спокою бюджетні питання, непокоїть «бородата» екологічна проблема, пов'язана з Горбаківським водозабором. Та скільки не було б тих клопотів, завжди певен, немає такої проблеми, котру якось не можна було б розв'язати. А якщо вже випаде слушна година, неодмінно улюбленому внукові Петрикові посвятить. Отож, не дивно, що хлопчик, якому щойно виповнилося 3,5 року, з комп'ютером «на ти», вміє цифровим фотоапаратом користуватися, адже фотосправа - одна з дідових пристрастей. Шкода, правда, Петру Павловичу, що не так багато часу випадає, аби з внуком позайматися. Втім, що вдієш, кожному в житті свою ношу нести.