Спробуємо опиратися лише на факти та тенденції. І так, згідно офіційної інформації Головного управління статистики у Рівненській області індекс споживчих цін у грудні 2015 року становив 101,0%, а з початку року – 144,9%. Що це означає для нас, пересічних громадян? Все просто - ціни за минулий рік зросли майже в половину. Враховуючи той факт, що доходи абсолютної більшості простих трудівників за цей же період залишились майже без змін, принаймні без змін на краще, то зрозуміло, що рівень життя впав лише за 2015 рік на 43,9%. Це офіційна інформація. В реальності падіння було навіть вищим. Якщо згадати рік 2014, де були ці самі процеси, то ми маємо справу із затяжною системною кризою, яка плавно перейшла і в рік нинішній. Бравурні 12% інфляції, які обіцяє нам уряд на цей рік, м’яко кажучи, ґрунтуються на дуже оптимістичних прогнозах розвитку ситуації. Для того, аби зрозуміти їх малоймовірність не потрібно мати якісь закриті джерела інформації. Дійсно, при падінні купівельної спроможності населення лише за рік на половину, доходи бізнесу падають теж на половину, а це в свою чергу викликає адекватне падіння податкових виплат та величезне скорочення працюючих, бо їм просто немає з чого платити. Таким чином з одного боку доходи держави падають, а витрати, хоча б у вигляді виплат безробітним, зростають. При цьому зламати цю тенденцію може лише ріст експорту, а він стабільно падає вже кілька років поспіль. Розповіді про те, що асоціація з ЄС вирішить усі наші проблеми, теж не витримують критики. Український експорт всі роки незалежності тримався на “трьох китах” - аграрному, металургійному та промисловому. Третій “кит”, фактично був цікавий лише країнам СНД та слаборозвиненим державам “третього світу”. Ринок найбільшого покупця промислового обладнання – Росії закрився, а країни Азії та Африки переживають складні економічні процеси. Що ж стосується нашого металу та продукції сільського господарства, то країни ЄС самі страждають від перевиробництва у цих сегментах, і попри угоду про вільну торгівлю не дуже то зацікавленні в тому, аби їх ринки зайняли наші вітчизняні підприємства. В цьому основна причина падіння експорту, і вона збережеться в нинішньому році, якщо не сказати-посилиться. За таких умов зменшення доходів держави від експорту є сумною реальністю нинішнього року. Зменшення виплат в пенсійний фонд є спробою “утримати на плаву” великі промислові підприємства, які через падіння експорту мають всі шанси “не дожити” навіть до кінця року. Переорієнтація промисловості зі Сходу на Захід, тобто оновлення обладнання для того, аби українське виробництво було цікавим в країнах ЄС, теж ідея хороша, але вимагає величезних кредитних ресурсів, а при середній ставці тих самих кредитів у 45% річних, потрібно бути дуже ризиковим підприємцем, аби брати кошти під такі відсотки і вкладати їх у придбання обладнання, яке в кращому разі окупиться років через п’ять – десять.
Враховуючи усі ці факти, можна сказати, що як і у минулі роки для того, аби виконати бюджет держава буде збільшувати податки, в першу чергу так звані акцизи, і друкувати гроші. Зрозуміло, що така “бюджетна політика” призведе до одного – реальні доходи простих українців будуть і надалі падати, компенсації інфляції в нас вже традиційно нижчі ніж сама ця інфляція, та і її можна платити лише за рахунок друку незабезпечених нічим гривень. При цьому бути впевненими, що найгірші часи для бюджетів родин вже позаду і залишається потерпіти лічені місці до “покращення” навряд чи варто. Криза носить системний характер і міфічними кредитами МВФ її не подолати. Так що нам залишається сподіватися лише на себе і свої вміння боротися з усіма можливими негараздами, яких в історії України було безліч.
Партнери 