“Труднощі лише загартовують дух”, - впевнений Микола ПАНАЩУК

Музика передає щирість, а прагнення - чесність

Біографія Миколи Панащука багата на різноманітні події. Він народився 25 липня 1952 році у селі Підгірці Рівненського району. Ще у юності зрозумів, що його найбільшим покликанням у житті є культура, а відтак, закінчивши у 1972 році Рівненське музичне училище, відправився відроджувати культурне середовища села Глинськ на посаді директора будинку культури. Повсякчасне спілкування з людьми все більше моделювало громадянську і громадську позицію молодого Миколи. Він грав у джазових і духових оркестрах Рівненщини, був диригентом полкового духового оркестру під час служби в армії.

Можливість реалізувати себе Микола Васильович отримав у 1974 році, коли керуючи духовим оркестром Рівненського Льонокомбінату, вперше здобув почесне звання Всесоюзного фестивалю.

Доля випробувала Миколу Панащука на міцність і за кордоном. Два роки він працював у Німеччині, де керував джазовим оркестром “Групи радянських військ у Німеччині”. Та серцем він повсякчас був тут, на Батьківщині, у Рівному.

Музика завжди відігравала особливу роль у житті Миколи Васильовича. Це було щось значно більше за просто спеціальність педагога, це був поклик душі, якому він сліпо довіряв і якому підкорювався. Мабуть саме тому до нього завжди тягнулися діти, які тільки вивчали перші акорди нотної грамоти у музичній школі ім.М.Лисенка у Рівному, де він був педагогом. Вчитель бачив талант на відстані, і розуміючи, що без підтримки дорослих, дітям складно влаштувати своє майбутнє життя, створив для них дитячий духовий оркестр і виховав багато музикантів. Тоді ж з кращих вихованців був створений джазовий ансамбль “Гелікон”. Сьогодні вони грають на відомих сценах Європи та України. І лише тремтінням у голосі пан Микола видає своє хвилювання від спогадів їх перших виступів серед глядацької аудиторії.

“Лежачий” заклад став кращим на Заході України

У вересні 1995 року доля вперше познайомила його з адміністративним життям “Текстильника”. Менше року Панащук працював тут художнім керівником і не міг вгамувати свої плани та амбіції щодо нагальної потреби розширювати діяльність. Йому повірили, призначили директором і… закрутилося. Через які лише труднощі не довелося пройти за 11 років керівництва цим закладом культури. Однак ті здобутки, які щоразу поповнювали біографію самого МПК “Текстильник”, лише додавали сил.

Сьогодні учасниками 28 творчих колективів є більше 1500 дітей. Хтось з них займається у зразковому ансамблі сучасного танцю “Едельвейс”, дехто - у зразковій студії музично-естетичного виховання “Ладоньки”, інші - у народному ансамблі скрипалів “Арієтта” (лауреат Міжнародного конкурсу “Молоді струни старої Європи”), народному молодіжному театрі (перше місце на Всеукраїнському фестивалі театральних колективів у м.Євпаторія), народному аматорському хорі “Горинь” тощо.

Свого часу “Текстильник” став осередком активної громадської діяльності. Це місце для зустрічей облюбували ветерани, молодь та інші містяни, представники громадських організацій. Щороку тут збиралося до 250 тисяч людей різного віку та соціального стану.

Таким чином, Рівненський міський палац культури став одним із найбільш соціально значимих закладів Західної України. І це, до речі, без бюджетного фінансування. Потрібно віддати належне Миколі Панащуку, який настільки чітко та оперативно зміг організувати роботу колективу та творчих працівників, що МПК попри усі труднощі зумів досягти рівня передового підприємства із впровадження енергозберігаючих новітніх комунікативних та виробничих технологій. Робота закладу будувалася виключно на власних надходженнях: всі розуміли, чим більше буде зацікавлених у співпраці, тим легше буде дихати фінансово. Як наслідок, жодних за 11 років зривів із виплати зарплати, при необхідності - матеріальна допомога. І що важливо, гроші залишалися навіть на розвиток виробництва.

За час роботи директором МПК “Текстильник” Микола Панащук започаткував дитячий конкурс краси, фестиваль “Зірки Ранкової Зірки”, перший на Рівненщині конкурс краси “Панна”, мистецький молодіжний проект “Шанс”, постійно діючий різдвяно-новорічний дитячий шоу-карнавал тощо. Впровадження цих проектів дозволило не лише підняти настрій мешканцям міста, але й привернути увагу до його соціальних проблем.

Особливу роль у своїй громадській діяльності Микола Панащук відводить популяризації та видавництву творів про рідний край. Він організовував фінансування та особисто надавав кошти для видавництва таких книжок: “Співаник УПА” Михайла Борейка, “Митці Рівненщини” Богдана Столярчука, “Етнокультурна спадщина Полісся” Віктора Ковальчука, “Дермань” Уласа Самчука. Усього - 18 видань за 10 років.

Поряд із громадською діяльність Микола Васильович ніколи не забував і про освіту. Саме тому у 2004 році він став випускником Міжрегіональної академії управління персоналом за фахом “Економіка, управління трудовими ресурсами”.

Із чесними помислами у політичне життя

Варто окреслити роль Миколи Васильовича і у політичному житті Рівненщини. Під час здобуття Україною незалежності та одразу після цього, він з побратимами заснував Демократичну партію України, головою обласної організації якої був тривалий час. З 1998 по 2004 рр. обирався першим заступником голови Демократичної партії, був учасником різних радикальних заходів, що відбувалися у політичному житті області, одним із лідерів “помаранчевих” подій. Він один із тих, хто ліквідовував залишки тоталітаризму в Україні. У 2005 році під його керівництвом відбулися акції протесту проти екологічно небезпечної нафтобази у Клевані, у 2006 році - очолив рух проти необґрунтованого підвищення цін на централізоване теплопостачання для жителів Рівного, у 2007-му - організував акцію протесту проти руйнації історичного центру біля Свято-Вознесенського Собору. Упродовж 10 років, з 1994 по 2004 рр. був членом правління Рівненського об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім.Т.Шевченка.

А з осені 2009 року Микола Панащук очолює міську організацію партії “Сильна Україна”, був начальником виборчого штаба Сергія Тігіпка на президентських виборах 2010 року по місту Рівне.

Доля дійсно випробовувала та загартовувала дух Миколи Васильовича у різних ситуаціях. Однак незламність його політичної, громадянської та громадської діяльності заслуговує не просто на розуміння, а на повагу, заслужити яку в наш час не так вже і просто. Таким людям завжди відкриваються двері майбутнього, адже йдуть вони по тернистій стежці життя із чистими помислами та легким серцем.