Плата за науку

- Що ти там зібрався серед літа солити? - стрів його садівник-початківець Василь Куріпка.

- Авжеж не гусака.

- Та ти не тягни за душу, зізнавайся.

Довелося поділитися рідкісною порадою з невідчепним чоловіком.

- І в мене така ж біда, - довірливо зізнався той. - Дружина зі сльозами на очах: “Чи є в мене хазяїн?”, - весь час тиче під ніс гнилі помідори. Тепер побачимо, чия візьме.

І він прожогом кинувся до сусіднього магазину.

Через тиждень вони обоє знову зустрілись на автобусній зупинці. Куріпка чомусь був спохмурнілим і зі слідами фізичного втручання на лівій щоці.

- Десь ненароком вдарився? - співчутливо запитав Яресько.

- Еге ж, то все твоя мудра порада наробила. Всипав я тоді пару кіло солі на відро. Кропив і раз, і вдруге. Уяви собі, що все листя зжовкло. А помідори почервоніли, як варені раки. Перший раз своїх наївся.

- Ну ось, бачиш...

- Але тут з’являється моя критична половина. Як узріла, що вже нема зеленого листя і жовтого цвіту, відразу потемніла в очах. Зі словами: “Шкідник! Нітрат! Нещасний купон!”, - вирваним кущем помідора нанесла сліпий удар по голові. Так наш брат платить за науку, - важко зітхнув Куріпка.

Про всяк випадок, Яресько і собі цілий тиждень відмовляв дружину їхати на дачну ділянку, чекаючи, коли над масивом “Солодка ріпа” випаде кислотний дощ.