Валентина Люліч: “Творчість у роботі дозволяє бути не тільки прокурором, а й залишатися жінкою”

“...Вірші та поезію інших авторів перекладає на музику та виконує у супроводі гітари на творчих вечорах. Друкувалася у літературних журналах “Дні п ро”, “Лава”, “Погорина”, в українсько-німецько-російському часописі “Склянка часу”. Лауреат Першого Міжнародного літературного конкурсу імені поета і філософа Платона Кускова, лауреат літературної премії імені Михайла Дубова...” - саме такі рядки можна прочитати у біографії до виданих збірок молодої поетеси.

Як одна людина може бути на стільки багатогранною та чому жінці в погонах потрібно пос тійно доводити, що вона не просто красива дівчина, а й сп равжній фахівець своєї справи, ми вирішили дізнатися у старшого прокурора прокуратури Рівненської області з питань правознавчої діяльності, протидії корупції та злочинності у сфері транспорту Валентини ЛЮЛІЧ.

- Пані Валентино, прокурор - це, в принципі, зовсім не жіноча професія. Як Вам вдається знаходити спільну мову не тільки з колегами, а й правопорушниками?

- Я працюю в органах прокуратури з 2005 року. Я б не сказала, що прокурор - це не жіноча професія. І це я зрозуміла одразу, як почала працювати у цій сфері. Та в цьому і є основна родзинка. Мені повсякчас доводиться стикатися із нелегкими та водночас цікавими справами.

Коли ти приходиш на перевірку, люди дивуються, адже очікують на зовсім інший образ перевіряючого - кремезного чолові ка із злими очима та кам’яним виразом обличчя. А тут до них приходить тендітна жінка. Та коли ми починаємося розбиратися вже по суті з порушеннями і коли кваліфіковано підходити до справи, люди починають розуміти, що не важливо, яка в тебе стать чи зовнішність, а важливо - наскільки ти є професіоналом у своїй справі. Я навіть можу сказати більше, що в прокуратурі взагалі не грає ролі чи ти жінка, чи чоловік - в цій професії роль грає лише професіоналізм.

- А чому саме такий вибір - прокуратура?

- Моя робота в прокуратурі, заочно, якщо так можна сказати, розпочалася ще з п’яти років. Позаяк мій тато працював в прокуратурі, я пізнавала ази цієї професії ще з дитинства. Інколи доводилося їздити на різні пригоди, коли нас не було з ким залишити.

Професія прокурора важка, але потрібна. Адже ми працюємо в широкому діапазоні, розпочинаючи від звичайних заяв, перевірок і закінчуючи кримінальними процесами в суді. Тобто, об’єм роботи досить значний.

- А як тоді розпочалася Ваша творча діяльність, ця творча сторона Вам також дісталася у спадок?

- У моїй родині творчістю займаюся лише я. Але батько дуже любить поезію і нерідко зачитувався нею. Вдома у нас достатньо велика бібліотека. А вірші я розпочала писати ще з дитинства. Одним із перших поетичних доробків, що був опублікований - вірш “Материнські очі”. А далі також писала за покликом душі. Так і дописалася до двох збірок - “Світ у долонях” 2012 року та “Яблуневе сонце” цього ж року. Збірку “Яблуневе сонце” видала за рахунок гранту обласної влади для підтримки обдарованої молоді, який виграла на початку року, а збірка “Світ у долонях” видана власними коштами.

- Чи ніколи Вам не хотілося надати перевагу одній чи іншій сфері діяльності?

- Прокуратура - це моя робота, причому за покликанням, а от творчість - це моя душа. Я не можу сказати, що ці дві сфери мого життя заважають одна одній. Навпаки, вони ніби одна одну доповнюють. Тому й відмовлятися від одного чи іншого не можу. Мені дуже подобається читати, і не лише закони та кодекси. Я люблю твори письменників доби Відродження, світову літературу кінця IX - початку ХХ століття. Також слідкую і за сучасниками як місцевими, так і всесвітньо відомими.

- Робота прокурора безумовно займає багато часу та енергії, де знаходите сили і час для творчості?

По правді, час знаходиться сам собою. Незважаючи на те, що часто доводиться сидіти на роботі до самісінької ночі, ти приходиш додому, лягаєш спати, а думки просто не дають заснути, тоді просто встаєш і розпочинаєш писати. І це заняття аж ніяк не втомлює мене, а зовсім навпаки. Для того, аби зняти втому, мені достатньо в руки взяти гітару та щось зіграти.

- А як до такого захоплення ставляться Ваші колеги по роботі?

- Якщо говорити по правді, то більшість із них навіть не знають про інший мій бік життя. Щоправда, одного разу виступила на концерті до дня прокуратури - і це викликало деяке здивування. Я декілька раз проводила власні творчі вечори, на яких збираються близькі для мене люди. А на роботі я просто прокурор.

- Як Вам вдається поєднувати, на перший погляд, зовсім не сумісні між собою речі - прокуратуру та творчість?

- У нашому повсякденному житті творчість і уміння, а головне, бажання творити допомагає жити цікавіше та яскравіше. За допомогою творчості я безпосередньо розвиваюся і у професійній діяльності - прокурорській. Розвивається мислення, ти збагачуєшся духовно, а головне - творчість дозволяє і допомагає мені у професії прокурора залишатися жін кою, дозволяє не ставати звичайним сірим шаблоном. Можливість різнобічного життя, бачити в звичайних речах щось неповторне та постійно відкривати щось нове - ось це і є та невід’ємна частина мого життя, яка має право на існування за допомогою творчості.