Ти був лише вітром

Це було літо - гаряче, без дощу і практично безхмарне. Мені ця пора завжди навіює щастя, адже канікули - найвеселіша пора року! Але мені псувало настрій те, що з першого вересня я вже не школярка (як у це все ж важко було повірити) - а студентка. Давайте ж нарешті знайомитися - Оля!

Мій читачу, я не буду тебе томити своїми довгими розповідями про те, що було до цього, як мені заманулося до тебе звертатися, це буде не дуже цікаво, тому я просто розкажу тобі те, до чого вела спочатку. Отже, я студентка. За це літо я багато встигла зробити, навчитися і зрозуміти, а особливо, зустріти того, кого не можу забути ось уже як три роки, так, ти правильно подумав - це кохання.

А почалося це все одного темного вечора. Я зі своєю сестрою, як завжди перед сном, пішла на прогулянку. Коли вже ми вирішили повертатися додому, до нас під’їхала машина. Я спочатку перелякалася, адже авто нам було невідоме. Проте виявилося, що сестра знала хлопців, які були в машині, навіть дуже добре. Вони запропонували проїхатися. Сестра, довго не думаючи, погодилася, а я, хоч і сильно вагалася, вирішила сісти за нею. Знаєте, я тоді й не здогадувалася, до чого призведе мене ця невеличка прогулянка.

Весь вечір я мовчала, тільки сестра намагалася компенсувати і свою, і мою розмову, це в неї навіть непогано виходило. Опісля вони відвезли нас додому і я одразу ж про це все забула, хоча він все ж отримав від мене те, що хотів - мій номер телефону (так вийшло). На другий день я почула звук повідомлення. Знайомий номер - це він, Сергій! Звичайно, я була спантеличена (та й не я одна, сестра ще більше), адже у повідомленнях, які він потім мені почав писати, йшлося про те, що він давно мене знає і часто бачив мене, хотів познайомитися зі мною, але не наважувався. “Боягуз!” - Подумала я. Проте все ж відповіді на його запитання писала. Також від сестри я дізналася, що він має дівчину, хоча його це, як видно було, не хвилювало. Я пообіцяла, що ми обов’язково зустрінемося, хоча де і коли, говорити аж ніяк не поспішала.

Так, до закінчення прямувало літо. Я готувала себе до університету і до навчання, але вирішила, що в останній день канікул, маю як слід відпочити. Якраз збіглося так, що в моє місто мала приїхати відома група з концертом. Тому взявши із собою подругу Христину, я поїхала на цей концерт, туди, до речі, як домовлялися, мав приїхати і Сергій, ось ми і зустрілися! Скажу тобі читачу, це був самий незабутній останній день літа. Справді чудовий і романтичний, так, я захопилася ним, і була рада з цього, навіть не думаючи про те, що більше ніж другом він ніколи мені не буде. Хоча це мене тоді не хвилювало. Почалася осінь і навчання. Я й далі бігала на побачення до Сергія, знаєте, навіть не бігала, а літала (наївна), напевно, тому мені так боляче було падати, його це не хвилювало. Було навіть таке, що він не прийшов на зустріч, я на нього ще довго тримала злість.

Так тривало майже до весни. Десь на енному побаченні я дала себе поцілувати, до речі, це був мій перший поцілунок. Потім наше спілкування різко обірвалося, я не мала права влаштовувати скандали, адже чітко знала, він - не мій хлопець, між нами нічого немає, і дорікати йому за це не могла. У нього є дівчина, а я... Так минув рік, наші стосунки обмежувалися тепер лише короткими спілкуваннями по телефону і більше нічого. Ось уже п’ять місяців, як я його не бачила і не чула. Знаєте, а мені стало легше, я стала сильніша, сміливіша, та я навіть знаю чому це все відбулося, мене змінив він. І хоч він ніколи не виявляв до мене ніяких почуттів (бо їх і не було), саме це і багато іншого стало мені поштовхом до того, щоб перебрати думки і свої помилки та стати такою, якою я завжди хотіла бути. А зараз у мене все в нормі, життя тече своїм руслом, я вчуся жити і намагаюся не повторювати свої помилки. Сподіваюся на те, що якимось чином ця розповідь потрапить до тебе. Та не гордися своїми заслугами, адже ти був лише легким вітром, аби мій корабель попрямував у правильному напрямку.

І хоч ми так розійшлися, думаю, що колись, перетнувшись на вулиці, ми привітаємося один з одним, як старі друзі...