Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №251 від 02.08.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Невигадана історія

Як з’єднать любові зламані мости?

Як з’єднать любові зламані мости?

Любов приходить, як відомо, зненацька, коли її, можливо, і не чекають. У вісімнадцять років закохатись, та й ще неабияк – не диво. На Новий рік у школі була святкова дискотека. Було весело, гамірно і цікаво. Андрій запросив на танок Любу, на яку він звернув увагу ще на початку навчального року. Вчились вони у різних класах: він – у випускному одинадцятому, вона – в десятому. Іноді після уроків йшли разом додому. Жили на одній вулиці: він – у багатоповерхівці, вона – у котеджі, який батьки збудували нещодавно.

На свій день народження - Любі виповнилось шістнадцять – вона запросила багато друзів та декого з однокласників. Серед запрошених був і Андрій. Він прийшов не з букетом квітів - їх було безліч, а з гарним вазоном голубих фіалок.

“Квіти швидко зів’януть, а фіалки будуть довго-довго тобі нагадувати про мене, - з лагідною посмішкою промовив Андрій, – прийми від мене на згадку невеликий подарунок”. Він простягнув Любі дерев’яну шкатулку з гарною різьбою. “Дякую, Андрійку, проходь до столу”.

За великим столом, на якому були розставлені вишукані страви (ще б пак, батьки Люби були люди знані - бізнесмени), сиділи вже гості. Андрій почувався якось ніяково серед цієї розкішно вбраної публіки. Йому здавалося, що дехто з гостей оглядає його непоказний одяг. А звідки було узятись показному, коли мати одна виховує його і молодшу сестру?..

Після того пам’ятного дня Андрій шукав привід, аби зустрітись з Любою. Це траплялось досить часто, і Андрій відчував, що у його серці зароджується кохання. Незнайоме почуття охоплювало його все більше і більше.

Спершу Люба до нього ставилася так, ніби не помічала його почуттів - ну, просто він товариш, яких у неї чимало. Після того дня народження в їхніх зустрічах відбулися зміни. Андрій серцем відчував, що Люба почала ставитися до нього тепліше.

Якось, коли ввечері Андрій проводив Любу з дискотеки, він насмілився обняти її і поцілувати. Поцілунок був довгим і ніжним. Зненацька фари авто освітили їх. Вони не звернули б на це уваги, якби двері машини рвучко не відчинилися і почувся розлючений голос батька Люби:

- Що, доню, виробляєш? Знайшла вже собі якогось залицяльника-голодранця?

- Він не голодранець, а мій товариш.

- Знаємо таких “товаришів”! Щоб я його біля тебе бачив останній раз ! І тебе, хлопче, попереджаю.

- Не лякайте мене, – ледь стримуючись, стиха промовив Андрій. – А вашу дочку я кохаю...

- Знайшовся мені коханець, - в’їдливо промовив батько.

Наближалось літо, а з ним для Андрія – випускні іспити. Він знав, що восени його заберуть в армію: йому має виповнитись вісімнадцять. Його лякала навіть думка, що прийдеться розлучитися з Любою. Він був переконаний, що Люба теж кохає його. Як вони переживуть ті роки один без одного...

Люба проводжала його до призовного пункту. Вона поклялася, що буде його чекати і приїжджати до нього.

Кожного дня Андрій писав листи коханій. Скільки в них було любові і ніжності! З нетерпінням чекав відповіді.

Пройшло півроку. Андрій звикав до суворого армійського життя. Все було б добре, якби не одне: листи від Люби почали приходити все рідше і рідше. Серце хлопця краялося від болю: що трапилось? Одного разу йому наснилося, ніби він бачить, як Люба йде з якимось хлопцем під руку.

Через два дні Андрій одержав листа від Люби. Тремтячими від хвилювання руками розірвав конверт. Цей лист він запам’ятав надовго.

“Доброго дня, Андрійку! Мені важко писати цей лист, але я мушу сказати тобі всю правду в ім’я нашого минулого кохання. Минулого тому, що я покохала іншу людину. Він старший за мене на десять років, але це не завадило, аби справжнє кохання спалахнуло у моєму серці. Зрозумій: наша любов була ще дитячою. Моє теперішнє кохання зовсім інше. Ми одружимось, як тільки я закінчу школу, адже я вагітна... Пробач, якщо зможеш. Люба”.

Андрію здавалося, що все навкруги стало якимось темним, чужим, і він один у тій темряві. Як пережити зраду?

Після закінчення строку служби Андрій повернувся в рідне місто. Рана в серці, звісно, не загоїлась, але треба жити... Він влаштувався на роботу в охоронну фірму. Чув, що Люба народила сина. “Тільки б не зустрітись де-небудь - я цього не витримаю”.

Одного разу, коли повертався вранці з чергування, до нього підійшов хлопчик.

- Ви Андрій?

- Так, я. А що потрібно?

- Ось тримайте. Вам передали.

Він подав невеликий згорнутий аркуш паперу:

“Андрію, нам треба зустрітись, - було напсано в листі. - Моє життя перетворилося на пекло. Мій чоловік виявився справжнім звіром. Ревнує мене до кожного стовпа. Ображає, принижує, і взагалі не вважає мене за людину. Руку на мене піднімає... Я більше так жити не можу. Допоможи мені, якщо зможеш. Я тебе чекатиму біля поштамту завтра о дванадцятій годині.

Твоя Люба”.

Наступного дня Андрій прийшов заздалегідь. Цілу ніч він не спав. Коли побачив здалеку Любу, серце, здавалося, ось-ось вискочить з грудей. Вона везла возик з немовлям. Несміливо наблизилась. Він дивився на неї і не міг відвести погляду. О, Боже! Як вона змінилась - схудла, змарніла...

Про що вони говорили, знають тільки вони. Сльози, розпач, страшна оповідь про життя з нелюбом. Андрій слухав, стиснувши кулаки, серце обливалося кров’ю.

- Ти більше там жити не будеш, - сказав він Любі. - Допоки я вирішу всі питання, поживеш із сином у моєї бабусі в селі. Я тебе туди відвезу. Зараз повертайся додому, швидко збери необхідні речі, а через годину під’їду за тобою на машині.

Пройшло п’ять років. Від знайомих я дізналась, що Андрій і Люба жили в Росії. В них народилась донечка, але їх тягнуло на батьківщину. Повернувшись в рідне місто, вони одружилися. Розлучення Люби з колишнім чоловіком було скандальним. Андрій дав сину своє прізвище і по батькові.

Іноді я зустрічаю цю сім’ю. Є такі люди, які ніби випромінюють щастя. Це про Любу і Андрія. Сашко веде за ручку сестричку, а Люба і Андрій, як і їхні діти, міцно тримають за руки один одного.

Як добре, коли мости любові, не зважаючи на перепони, здатні поєднати серця!

02.08.2006Надія БІЛОУС



Рівне-Ракурс №10 від 02.08.2006p. 
На головну сторінку