Хліб-сіль їж, а правду ріж

Михайло Стапанюк - автор збірок “Я намагаюся збагнути”, “Що відсміюся - те відплачу”, “…Бо ми того варті!”, “Підзаконне дишло”, “НЛО”, “Реформальні билиці”, які гідно оцінили шанувальники сатири та гумору.

Перу Михайла Степанюка належать поеми “Грабівський вал” і “Свята Ганна”, п’ять віршованих збірок для дітей, одна з яких - “Поліські легенди” - представлена Рівненською обласною організацією Національної спілки письменників на здобуття Премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

На запитання кореспондента “РР” про творче кредо письменника, ювіляр відповів, що, як і кожен, хто береться за перо, хотів би впливати своїми творами на розвиток подій у державі.

Як приклад, пан Михайло навів видання поетичної збірки “Помаранчеві вітрила”, що побачила світ у гарячі грудневі дні 2004 року і підтримала революційний настрій тих, хто вийшов на великі й малі Майдани країни.

- Нехай сьогодні я відчуваю розчарування непродуманими діями влади, - говорить письменник, - та, все одно, вважаю, що Помаранчева революція була великою народною справою і вірю: народ ще скаже своє слово.

- Впливати на свідомість людей - у цьому вбачаю призначення поета, - веде далі мій співрозмовник. - Пишу не для того, щоб мене хвалили за гарні словеса, - не з того, мабуть, тіста зроблений! Маю юридичну освіту, і це, напевно, накладає відбиток на мою творчість.

- Що найбільше дратує і бентежить, змушує “хапатися за перо?”.

- Найбільше дратує, як і кожного небайдужого українця, те, що бандити - при владі. А тішить думка: хто б не панував у Києві - зелені, сині, червоні, а народ свою справу робить. Народ вирощує хліб і плавить метал, народ живе і буде жити.