Священна корова демократії

Отже:

1. Опозиція - це не вороги держави, баламути і бунтарі, а необхідна частина політичної системи. Це орган зворотного зв›язку влади і суспільства, і ресурс для регулярної зміни діючих осіб (політичних сил) у владі

2. Регулярна зміна осіб (сил) у владі шляхом виборів потрібна не тому, що ті самі обличчя (сили) були погані і некомпетентні, а ті, хто йде їм на зміну - навпаки, розумні і хороші. Зовсім ні! Така зміна потрібна заради збереження динаміки розвитку суспільства і держави, заради того, щоб влада, бізнес, армія та інші силові відомства, а також ЗМІ та навіть, уявіть собі, культурна і наукова еліта - щоб всі вони не зрослися в єдину групу, зайняту переважно самообслуговуванням.

«Якщо б опозиції не було, її потрібно було б придумати», - сказав один відомий західний політик і був тисячу разів правий.

Для того, щоб тримати владу під контролем, щоб мати можливість критики, щоб вона могла висувати деякі ідеї і програми, альтернативні влади, для того, щоб представляти інтереси меншин, які не допущені до влади і не мають виходу в політичне, інформаційне поле. Опозиція потрібна для того, щоб регулярно змінювати владу.

Менш ніж через 2 тижні українці оберуть новий склад Верховної Ради. Поки ведуться дискусії про коаліцію, але вже скоро з›явиться і інше питання - про опозицію. Демократичні системи за своєю природою існують тільки при наявності системи стримувань і противаг. Особливо це важливо для парламенту, де опозиційна меншість є гарантом збереження правил гри. При змінюваності влади і опозиції будь-яка сторона буде знати, що її права і можливості захищені. Неприпустимим буде і свавілля влади: меншість буде суворим критиком і творцем майданчиків для дискусії про політику держави, а також запобіжником від зловживання владою контролем над правоохоронними органами. Україні варто залишити в минулому принцип «переможець отримує все».

Звільнення від принципу «політичної доцільності» є умовою для виживання держави. Країна вже довела, що змінюється та не готова і далі слідувати праву сильного, але вимагає сили Права. Адже результати голосування на парламентських виборах визначають не тільки і не стільки переможця. Вони показують зріз політичних уподобань громадян. І далеко не завжди ті, хто створюють більшість в Раді, відображають домінуючі настрої в суспільстві. Інші точки зору теж слід враховувати. Ті, хто вважають інакше, просто не розуміють принципів роботи демократії: адже диктат більшості - це точно не народовладдя, а шлях назад до тоталітаризму.

Західні демократії це розуміють, і тому вживають законодавчі запобіжники. Наприклад, Стаття 10 британського закону «Про розвідку» визначає, що прем›єр-міністр повинен проконсультуватися з лідером опозиції перед призначенням членів Комітету безпеки.

У Німеччині опозицію також захищають конституційні принципи. Зокрема, Федеральний Конституційний Суд Німеччини ухвалив рішення про порушення урядом прав опозиції, де зазначив, що Федеральний уряд використовував свої ресурси в боротьбі з опозицією, тоді як влада повинна бути нейтральною, інакше вона порушує конституційний принцип рівності. Прецедентним рішенням Конституційний Суд ФРН зазначив, що уряд не має права боротися з опозицією, або як завгодно негативно або презирливо висловлюватися про неї.

Більш того, саме досвід історії Німеччини показав небезпеку свавілля влади щодо правоохоронних органів: діяльність силових структур і спецслужб обов›язково контролюється в тому числі і парламентською меншістю, яка має право доступу до інформації відомств.

Основний Закон Німеччини, наприклад, дає право чверті складу Бундестагу ініціювати створення спеціальних комісій. Досить дієвою формою взаємодії є звернення меншини Бундестагу до більшості з заявами (вимогами), протестами і запереченнями. У разі неможливості більшості обґрунтовано, з посиланням на закони та Конституцію заперечити таким опозиційним заявам - більшість зобов›язана задовольнити вимоги меншості.

У Фінляндії 10 депутатів можуть зажадати почати розслідування дій міністра. Слід згадати і приклад США, де історично склалася інституційне взаємодія політичної опозиції і органів держуправління. У США існує інститут запитів до Дослідницької служби Конгресу, що дає можливість опозиції отримувати об›єктивну інформацію з конкретних питань, в тому числі і в правоохоронній сфері. Якщо не вистачає спеціальних знань, є курси підвищення кваліфікації членів Конгресу в рамках тієї ж служби.

Та, власне, давайте пригадаємо наш досвід. В. Янукович просто розчавив опозицію в українському парламенті (правових запобіжників у нас не було), і ми отримали конституційний переворот, Харківські угоди…бійню на Майдані, втрату Криму, війну.

Референдуми, до речі, також найчастіше проводяться там, де опозиція слабка. Наприклад, Німеччина відмовилася від національних референдумів. Німці прекрасно знають, до чого це може привести. 19 серпня 1934 року в Німеччині пройшов референдум, результати якого дозволили Гітлеру поєднати вищі державні посади і узурпувати владу. Зараз в Німеччині є лише земельні референдуми, але вони не вирішують найважливіші питання розвитку держави.

Пам’ятаємо. Вчимося на помилках. Будуємо нову країну.