Євген Самусенко: із саксофоном та об’єктивом

Хтозна, може наполегливість і праця проклали б дорогу молодому спортсмену до вищої футбольної ліги, та доля розпорядилася інакше. Констатувавши захворювання кровоносних судин, лікарі категорично заборонили юнаку великі фізичні навантаження, яких було не уникнути під час тренувань. Довелося відмовитися від мрії стати “українським Платіні”. Коли перед Євгеном постало питання вибору професії, він, за порадою старшої сестри, вступив до Рівненського музучилища.

"Я за двадцять гривень по шинках не граю!"

У 1976 році Євген Самусенко закінчив Львівську консерваторію (клас кларнета). Працював солістом Львівського театру опери та балету, викладав на кафедрі духових інструментів Рівненського інституту культури, де у 1979 році заснував перший у Рівному клас класичного саксофона. З 1986 викладає у Рівненському музичному училищі, два роки стажувався у музичній академії імені Гнесіних у Москві. Брав участь у багатьох українських та міжнародних музичних конкурсах і фестивалях. Євгену Самусенку аплодували Австрія, Німеччина, Італія, Греція, Чехія, Словаччина, Болгарія, Вірменія, Білорусія, Росія.

Часто виступає в концертах як соліст симфонічного оркестру Рівненської обласної філармонії та ансамблю сучасної музики, оркестру “Сурми”. Віртуозно володіє кількома духовими інструментами: кларнетом, бас-кларнетом, флейтою, саксофонами альтом і сопрано.

Розмову з музикантом ми ведемо у перерві його виступу в затишній залі “Сальвадора Далі” - Арт-кав’ярні Олександра Купчинського.

- Нещодавно у приватній розмові почула від одного музиканта таку фразу: “Я за двадцять гривень по шинках не граю!”. А де, крім концертних залів, можна почути “золотий саксофон” Євгена Самусенка?

- Розумієш, сьогодні мені вже нецікаво займатися заробітчанством. Прагну, щоб мою музику слухали люди інтелігентні, тому й обираю такі майданчики, де збираються справжні шанувальники популярної джазової музики. І відповідний імідж: смокінг, краватка-“метелик”. Мене запрошують на корпоративні вечірки, дні народження. У вихідні граю у гриль-барі “Оболонь”: постійні відвідувачі приходять не лише випити пива, а й отримати задоволення від негаласливого голосу саксофона.

- А що тебе привело до Арт-кав’ярні?

- Мене запросив Олександр Купчинський, власник кав’ярні і автор мистецького проекту “12 видатних фотомитців України”. Відкриття кожної нової виставки світлин відбувається у музичному супроводі улюблених багатьма шанувальниками джазу композицій для саксофона або аранжованих для цього чудового інструмента популярних творів композиторів недалекого минулого і сучасності.

"Спідвей -

це швидкість!"

Музика - не єдине захоплення пана Євгена. Він - фанат риболовлі: у вільну хвилину сідає на велосипед і їде з вудками за місто. А ще віртуоз-музикант частину свого серця і часу віддає фотографії. Один із перших учасників нині відомого в Рівному фотоклубу “Час”, Євген Самусенко надає перевагу спортивному жанру фотомистецтва. Уболівальники перегонів на гаревій доріжці пам’ятають сповнені експресії знімки, на яких закарбовані незабутні моменти змагань, відомі гонщики.

- Знімав багато, досить часто публікувався у місцевих виданнях і навіть центральній пресі - газеті “Советский спорт”, журналі “За рулем”, - пригадує член Національної спілки журналістів України Євген Самусенко.

- А коли вперше взяв у руки камеру?

- У вісімдесятому році. Я дуже серйозно займався фотографією, вступив до фотоклубу. Тоді у фотоклубі “Час” збиралися нинішні метри - Валерій Бромберг, Олександр Купчинський, Валентин Серьогін, Леонід Латті, Микола Демченко, брати Бусленки. Давно хотів фотографувати, але свій перший фотоапарат “Київ-4М” купив у рік Московської олімпіади, на ньому ще була така лейба з олімпійською символікою.

- Якими найвищими фотодосягненнями пишається журналіст Євген Самусенко?

- Уяви собі: завершується двадцять четвертий з’їзд КПРС, який транслюється по телебаченню на весь Радянський Союз, і телеглядачі бачать на стіні у Кремлівському палаці з’їздів мою фотографію “Спідвей - це швидкість”. Відчув себе чемпіоном. А ще - знімок, на якому “спіймані” Звєрєв і Трофімов на віражі. Багато моїх знімків надруковані на буклетах і програмках змагань, їх зберігають як пам’ять про часи розквіту спідвею вболівальники команд Уфи, Даугавпілсу.

- Тебе й нині постійно бачать на полі стадіону технічних видів спорту з фотоапаратом у руках. Досі фанатієш?

- Сьогодні відчуваю, що мій кращий знімок іще попереду. Якби мені більш досконалу, сучасну техніку!

- Ти і старенькою камерою знімаєш класно! І, до речі, я тобі вдячна за ті “майстер-класи на внутрішньому колі”, де ти щедро ділишся професійними секретами з новачками спортивного жанру.

- А уяви, що б я зняв, якби мені фірмову камеру! - на цій мрійливій ноті мій співрозмовник завершує бесіду, підносить до губ мундштук, і кав’ярню знову огортає лагідний голос саксофона.