Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №221 від 05.01.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#І таке буває...

Пес-рятівник

Пес-рятівник

«Відійди від цього страшного пса, бо не знаєш, що він може зробити наступної хвилини. Це ж тварина, собака, нічого доброго від неї чекати не доводиться!..» Як часто можна почути такі поради турботливих матусь своїм дітям, які намагаються погладити смішного песика, що зустрічається їм на дорозі.

Чомусь так складається, що тварини більше довіряють дітям. Можливо, вони відчувають справжню сутність душі маленької людини, бачать її наївність. Дорослі ж такої своєрідної дружби не схвалюють, тому піднімають вереск і крик, забуваючи, що собака - найкращий друг людини. Не піддаються й батьки на дитячі вмовляння дозволити непосидючому песику поселитися у їхньому домі.

Марія і Василь були непохитні перед слізьми доньки Ірини, яка довго просила їх завести собаку. Вони не могли поступитися своїми переконаннями заради дитячої забаганки. Пес тільки заважатиме Ірині, їй же треба вчитися, розвиватися інтелектуально, а не витрачати свій час на забавки з твариною. А за ним ще треба доглядати, вигулювати. До того ж, були переконані, що пес добрий, поки годуєш.

Одного недільного вечора сім'я поверталася з села. Сутеніло, вечір був дощовий і холодний. Вони їхали повільно. Шлях пролягав через ліс. Десь на півдорозі його перегородила вантажівка. Зупинившись, чоловік вийшов подивитися, що сталося, можливо, потрібна допомога. Марія вирушила за Василем. Підійшовши ближче, побачили, що водій вантажівки стоїть біля авто і заглядає на дорогу перед кабіною. Заглянули й вони - і остовпіли від подиву. На дорозі лежала вівчарка, скалила зуби і гарчала, не підпускаючи до себе ані на крок. Собака злилася, але не вставала. Через кілька хвилин їм вдалося розгледіти біля вівчарки дитину, яка лежала, пригорнувшись до собаки. Оскільки до них неможливо було підійти, Василь із водієм вирушили по допомогу до села. А Марія залишилася, вмовляючи собаку поступитися. «Дружок, гарний пес. Чому ти тут лежиш? Мамо, підійди сюди, я сподобалася Дружку», - щебетала донька. І вмить підбігла до собаки. Жінка заціпеніла від страху - її Іринка, примостившись поряд, почала захоплено гладити собаку. Вівчарці це, мабуть, сподобалося, тому що вона спокійно лежала і не збиралася гарчати на дівчинку. За кілька хвилин повернулися із села чоловіки з людьми. Почувся окрик жінки: «Найда! Тарасику!».

Тарасик був єдиним сином у родині. Того дня мама клопоталася по господарству, а хлопчик грався на подвір'ї. Коли жінка через деякий час схаменулася, сина у дворі не було. Вона оббігала всі закутки на вулиці, але марно. Підняла на ноги односельців, почали прочісувати ліс. Помітили, що зникла їхня вівчарка Найда...

А все було так. Коли Тарас попрямував до лісу, вівчарка, відчувши щось недобре, подалася за хлопчиком. Він заблукав, а Найда за рукав тягла його до дороги, звідки було недалеко до дому. Лише там чотиринога рятівниця дозволила йому присісти, щоб відпочити, а він, змучений і зляканий, заснув. Вірна Найда прикрила його своїм тілом, зігрівала та охороняла. І тільки Іринці повірила, підпустивши до себе.

Через кілька тижнів у Ірини з'явилася кумедна такса Лайма, яка стала улюбленицею всієї сім'ї.

05.01.2006Наталя ПЕРЕПЕЛИЦЯ, м.Острог



Рівне-Ракурс №10 від 05.01.2006p. 
На головну сторінку