Душа у митця завжди молода

Ви скажете, що талановиті люди розпочинають свій творчий шлях з раннього дитинства, що зі зрілістю уже нічого нового відкрити у собі неможливо. А от і неправда! Побачили б ви, які чудо-полотна стала малювати у майже сорокарічному віці художниця! Її картини дихають життям, ніжністю, любов’ю, а, головне - справжнім домашнім затишком і теплим сонячним поцілунком.

Оксана народилася у селі, серед чаруючої природи, під безмежним небом. Дівчинка у люблячій сім’ї вчительки і механізатора росла сором’язливою і добродушною. Її серце чарувала весна і пестощі вітру, шепіт дерев, казка нескошеної отави. Оксана підростала із почуттям невимовної любові до всього.

Із дитячою безтурботністю переступала поріг юності. Шкільні роки мчали, як колісниця з навіженими кіньми. Вчилася дівчина добре, а оскільки мала талант до пензля, то її часто прохали намалювати що-небудь, та такого потягу до мистецтва, який з’явився у зрілому віці, тоді ще не відчувала. Оксана не зогледілася, як стала справжньою красунею, на неї із захватом дивилися навколишні юнаки, та от серце вона навіки віддала лише одному.

У школу, де вона навчалася, відбувши кількалітнє плавання по морях-океанах, і здобувши згодом фах вчителя, прийшов працювати Леонід. Хлопцеві доручили викладати допризовну підготовку юнаків, а тим часом не в однієї школярочки паморочилося в голові від молодого спеціаліста. Та от Леонідове серце полонила тиха і сором’язлива Оксана, яка й сама закохано опускала повіки, вгледівши юнака. Після того, як дівчина закінчила десятирічку, закохані одружилися: заборонене кохання переросло у міцну і вірну сім’ю. За порадою чоловіка вступила до педучилища на факультет дошкільної освіти. Згодом на світ з’явилися дві донечки, два сонечка, радість для сім’ї.

Оксана все своє життя присвятила сім’ї. Вона - любляча мама і кохана дружина. Жінка чесно зізнається, що відчуває себе за плечима чоловіка, як у Бога за пазухою. Леонід крутився на всі боки, шукав у житті свого русла, свого власного сімейного гнізда - і таки знайшов.

Жінка дуже любить картини, а оскільки в моду увійшли оригінальні полотна, а не штамповані фабричні фотографії, то вона вирішила придбати кілька полотен і собі. Побувала на Вернісажі, та ціни шокували. Оксана наважилася купити лише одне полотно, а в голові майнула думка: “А чому б і самій щось не намалювати? Хіба я так не зможу?”

Зима того року була на диво теплою. І так само, як розпустилися перші весняні квіти, розцвів і талант Оксани. Вона, коли вдома нікого не було, взяла пензля в руки, і почала малювати. Її переповнювала радість, як на полотні з’явилися біло-сніжні орхідеї. Квіти оживали, і наче просилися приголубити їх, як малюків. Це надихнуло жінку на подальші творіння. Перші картини ще не були шедеврами, але з кожним мазком пензля рука майстрині вдосконалювалася. Оксана зізналася, що коли малюнок їй хоч трішки не подобається, вона його змиває і починає все спочатку. Це справді важка праця - дарувати людям істинну красу.

На її полотнах переважають квіти, які вона ще з дитинства обожнює, але можна милуватися надзвичайним витвором її фантазії, споглядаючи неймовірні сюжети про русалок, німф і мавок.

За період піврічної творчості художниця зібрала невеличку колекцію власних картин, встигла навіть деякі з них продемонструвати на фестивалі. Та, напевно, найбільше щастя для митця, коли його творчість шанують і визнають, а, тим більше, коли вона дає прибуток. До цього картини Оксани прикрашали лише її власний дім, але якщо справи підуть вдало, вона планує створити власну майстерню, художню школу для творчих дітей. Адже мистецтво - це річ, яку потрібно берегти і цінувати.