Представив Рівне в Аргентині та знайшов рідню

- Як прийняла Аргентина українських туристів?

- Гаряче, навіть дуже, якщо враховувати те, що у Борисполі на момент відправлення було мінус 20 градусів, а в аеропорту Буенос-Айреса - плюс 35. Найперше, що вразило - це величезні таргани, розміром з мобільний телефон, які безперешкодно бігають вулицями міста.

Буенос-Айрес - місто дуже велике, з майже 13-мільйонним населенням, а це третя частина жителів усієї Аргентини. Вражає його контрастність, де поміж кількох хмарочосів еліт-класу та бізнес-центрів спокійно може стояти гіпсокартонова хижа та ще й без даху. Такого в українських містах точно не побачиш. Дуже рівні і сучасні дороги, а от автомобілі поступаються українським. Здебільшого їздять на стареньких моделях із Західної Європи.

- Яке ставлення місцевих жителів до приїжджих?

- Аргентинці дуже привітні і щирі. Коли одного разу я зайшов до супермаркету, звичайний покупець, розпізнавши у мені туриста, мало не за руку водив і показував товари, які були потрібні.

Багато бідняків і безпритульних. Коли вийдеш увечері подихати свіжим повітрям, то мало не всі вулиці ними переповнені. При цьому у місті бракує робочих рук, і роботу знайти дуже легко і просто. Люди з власної волі не хочуть іти працювати.

Вразив і брак у місті елементарних ящиків для сміття. Місцеві жителі виносять непотріб у поліетиленових пакетах і ставлять біля своїх будинків, а у відповідний час спеціальна служба збирає сміття. Попри це, багато сміття залишається лежати на вулицях до вечора. Вранці місто виблискує чистотою та охайністю. А під вечір наступного дня картина повторюється.

- Дмитре, яке враження на тебе справили українські зірки, які брали участь у проекті, і бачити яких ти міг лише по цей бік екрана?

- Я провів у їхній компанії рівно місяць. Ніякого возвеличення зірок над іншими учасниками “БУМу” не помітив. Усі жили дружньо, як одна сім’я. Спілкувались на рівних. Навіть дозволяв собі пожартувати над дядею Жорою та іншими іменитими зірками.

- Тобі довелося навіть на весіллі побувати…

- Це дійсно так, бо двоє учасників львівської команди тут знайшли своє кохання і стали на рушничок щастя. Варто відзначити, що весілля Христини та Миколи гуляли у п’ятизірковому готелі в Буенос-Айресі, біля входу до якого серед багатьох інших прапорів майорить і наш. Серед гостей був Над-звичайний повноважний Посол України в Аргентинській Республіці Олександр Тараненко, продюсер Єгор Бенкендорф, співачка Руслана Лижичко, актриса та телеведуча Руслана Писанка, телеведучий Костянтин Грубич, Фагот і Фоззі з гурту “ТНМК”, лідер гурту Gouache Іван Розін, боксери Володимир Вірчис, В’ячеслав Узєлков та Дмитро Нікулін тощо.

Український колорит весілля відчувався ще біля входу до ресторану. Молодят зустріли дощем з рису та монет - на щастя. Одразу на місці влаштували торги за наречену. Щоправда, вони були не зовсім звичайними - замість валюти брати талантом. Тут довелося “віддуватися” свідку Івану Розіну - йому у дуеті з Фаготом треба було виконати відому “Червону руту”. Лише після цього наречену офіційно повернули нареченому, а усіх гостей запросили на бенкет. А коли випили за молодих, В’ячеслав Узєлков і Фоззі влаштували бійку. Ну, справжнє тобі українське весілля! Офіціанти, як побачили, що боксер лупцює музиканта, налякано кинулися кликати на допомогу організаторів весілля. А коли повернулись з “підмогою”, побачили, як обидва учасники бійки сміються, тримаючись за животи. Виявляється, ніякого “мордобою” насправді не було - просто українські зірки влаштували аргентинським друзям показовий виступ.

Такої імпровізації і національної культури місцеві жителі, мабуть, у житті ще не бачили, бо ж спостерігали за цим дійством з відкритими ротами. Власник готелю, розчулений українським весіллям і такою кількістю зірок, подарував молодятам королівський номер на одну добу.

До речі, ми не тільки святкували весілля на аргентинській землі, а ще й родини. У ведучого БУМу Степана Казаніна (95 квартал) народився син. То ж без фуршету, звісно, не обійшлося.

- А які страви полюбляють аргентинці?

- Національна кухня побудована здебільшого на м’ясних стравах. У мене взагалі склалося враження, що, окрім м’яса, аргентинці нічого більше не їдять. А ми весь час сумували за добрим українським борщем, адже тут перші страви взагалі відсутні.

- Сам конкурс був нелегкий. Важко було у битві?

- Так. Це була справжня грандіозна битва, зі злетами та падіннями. Тільки мужні і сильні змогли пройти всі ці іспити. Численні травми, синці неодноразово підтверджували, що там насправді набагато все складніше і серйозніше, ніж здається. А те, що окремі учасники серйозно травмувалися, є яскравим під-твердженням моїх слів. Наш капітан Аліна Шатерникова також отримала травму і змушена була припинити змагання. Замінив її капітан Івано-Франківська Роман Вірастюк (брат найсильнішої людини світу Василя Вірастюка). Єгор Бенкендорф і дядя Жора теж отримали важкі травми.

Три дні велися зйомки, а на четвертий ми відпочивали. Далі - знову той самий графік. Вільний час намагався витрачати ефективно, зокрема, їздив на екскурсії. Після виснажливої битви зовсім не відчував свого тіла. Аргентинські оператори, які знімали програму, дивувалися нашим можливостям і наполегливості, бо саме українці встановили найбільше рекордів у проходженні перешкод.

- З ким із зіркових учасників найбільше потоваришував?

- Добрі стосунки склалися з усіма, але найбільше спілкувався з Русланою Лижичко. Це людина незвичайної енергії: якою вона є під час концертного виступу, така й у повсякденному житті.

Поїздка в Аргентину залишила теплий відбиток у моєму серці і біографії. Бо ж завдяки Українській Центральній Репрезентації в Аргентинській Республіці, зокрема, його секретареві Юрію Данилишину, зумів знайти ще й рідне коріння - маминих двоюрідних сестер, з якими зв’язок обірвався в 1994 році. На жаль, побачитися з ними не встиг, тільки переписувався електронною поштою. Але все ще попереду. Головне, що ми знову знайшли одне одного.

Радий, що залишив свій слід у далекій країні. Адже разом з іншими учасниками на чолі з Єгором Бенкендорфом за 13 тисяч кілометрів від рідного дому у провінції Бенавідес посадили дерева, по одному від кожного міста.

- На вулицях вже впізнають?

- Афішувати себе не маю мети. Я - звичайна людина, як і будь-хто з нас. У мене було завдання - битися за Рівне, і я його виконав. Так, друзі, знайомі телефонують, коли бачать у рекламних роликах телеканалу, але це для мене не є підставою для підняття над землею.