Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №229 від 02.03.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Історія кохання

Подарунок на весілля,

Подарунок на весілля,

якого не було

На срібне весілля Віктор з Оксаною запросили багато гостей. Донька Катя з невісткою Наталкою робили все, аби цей день нагадав батькам про їхню молодість, про перше весілля. Вони сиділи на покуті під образами. Віктор у чорному костюмі, з букетом на грудях, Оксана - у білосніжній сукні з вельоном на голові. Гості кричали «гірко», а вони застигали в довгому поцілунку, як тоді, двадцять п'ять років тому, і ринули у спогади про те далеке минуле.

Оксана ще й досі не може повірити у своє щастя, бо хіба ж вона могла мріяти про все, що сталося. Не було у них з Віктором тих побачень, на яких тремтить дівоче серце, ніжних поцілунків, освідчень у коханні при місяці під зіркою. То вже було потім, коли побралися.

Оксана була най-меншою на зріст серед своїх подруг, через те й дісталося їй прізвисько «кнопка». Кепкували з неї хлопці й дівчата, та вона не ображалася, не брала близько до серця. Мала веселу вдачу, тому завжди була душею дівочих вечорниць. Хотілося їй і дівочого щастя, та хлопці чомусь за нею не увивалися. Можливо, тому, що жила вона з матір'ю бідно. Не раз плакала, коли поверталася з клубу додому сама. Єдиною розрадою в неї була мама, яка завжди казала: «Не журися, доню, твоє щастя десь ходить по Землі, воно тебе обов'язково знайде». І Оксана заспокоювалася.

Працювала тітка Горпина, мати Оксани, на фермі дояркою. Тож донька після уроків допомагала матері доїти корів. А після закінчення школи замінила її зовсім. Коли приймала від мами групу корів, ніхто з керівництва не вірив, що це мале дівчисько справиться, а вона навіть досвідченим дояркам носа втерла: її портрет невдовзі з'явився на дошці пошани. Якось прислали в колгосп молодого зоотехніка за направленням з інституту. Коли знайомився з фермою, зайшов у корівник, де була Оксана. Глянув на неї здивовано і запитав у завфермою: «А що тут діти роблять?». На що той з гордістю відповів: «Це наша передова доярка!».

Не вірилося зоотехніку, але вже потім, спостерігаючи за її вправними руками, впевнився в цьому. Згодом познайомилися. Поряд з Віктором Оксана була справді мов дитина, адже вищий за неї був майже наполовину. У думках вона заздрила, що комусь із дівчат поталанить такого красеня відхватити. Про своє кохання з ним навіть думати боялася. Коли минуло два тижні після приїзду зоотехніка в село, Оксана насмілилася і підійшла до нього:

- Вікторе Петровичу, а в нас сьогодні в клубі танці. Приходьте.

- Та я там нікого не знаю, - жартома відпирався він.

- А мене ж ви знаєте? - усміхаючись, не відступала дівчина.

Тож вмовила Віктора. Клуб на той час у селі був місцем відпочинку всіх селян різного віку. Віктор стояв у клубі осторонь від усіх, бо ж дійсно ще нікого не знав. Тож тремтіли серця у дівчат, кожна кидала погляд у його бік та мріяла, щоб тільки її запросив до танцю. А він, високий, стрункий, коли заграла гармошка, несміливо підійшов до маленької Оксанки, і уже через якусь мить вони кружляли у вальсі. А потім ще і ще. Раділа Оксана, бачила, як заздрісно дивилися на неї дівчата, але розуміла, що радість її буде недовгою. І не помилилася. Як тільки гармоніст оголосив білий танець, до Віктора підбігла її подруга Нінка і запросила до танцю. Більше вже вона не відпускала хлопця від себе.

Того вечора Оксана знову йшла додому сама - Віктор проводжав Нінку. Плакала вдома в подушку, але розуміла, що вона подрузі не рівня, адже її батько був головою сільради, збудував для доньки добротний будинок на чотири кімнати. Чекали тільки, щоб Ніну хто засватав, і відгуляти в ньому весілля. Батьки раділи, коли дізналися, що донька зустрічається із зоотехніком. Про такого зятя вони тільки й мріяли. Нінка й справді зуміла закохати в себе Віктора - до цього у неї був неабиякий талант. Тож ніхто в селі не сумнівався, що вони одружаться.

Прокіп з Меланкою чекали від майбутнього зятя слова, аби той призначив день весілля. Для цього в них все було готове. Але він чомусь не поспішав порадувати батьків Нінки, щось його стримувало. Віктор порівнював у думках обох дівчат. Які вони були різні! Оксана, хоч і маленька, але як та бджілка без роботи не могла. Нінка - повна їй протилежність. Скільки вже бував у неї в хаті, не бачив, щоб поралася по господарству. Зате не соромилася сісти йому на коліна при батьках та цілувати.

Тож останнім часом він більше став думати про Оксану, яка й гадки про те не мала. У Віктора був вибір: одружитися з донькою голови сільради, мати свій будинок, жити безтурботно, як обіцяв майбутній тесть, чи брати доньку вдови, йти у стареньку хату. На думку прийшли слова покійного батька, який уже знав, що до синового весілля не доживе. Тоді він казав: «Синку, якщо будеш обирати дружину, не поспішай з вибором. Не спокушайся на чуже багатство, не вір улесливим словам дівчат, бо в них багато фальші. Вір своєму серцю і знай: найціннішим багатством для людини є те, що досягла вона в житті своїм розумом, своїми руками. Найміцнішим коханням буде те, коли чоловік і жінка розуміють одне одного». Задумався Віктор над мудрими словами батька й зробив свій вибір. Обрав Оксану. Почути від неї відмову не боявся, тільки не знав, як відкритися перед нею, чи повірить вона його словам, бо ж знала, що його наречена Нінка.

Як це сталося, відомо тільки їм двом. Усе тримали в таємниці до останнього дня. Здивовані в селі були всі, коли бачили, як у неділю на перший день Трійці в обідню пору, здіймаючи куряву, пролетіли вулицею дві машини й зупинилися біля Горпининої хати. Зрозуміли все тільки тоді, коли першим з авто вийшов Віктор. Одне слово, прийшла радість у вдовину хату. Через місяць гуляли весілля. Оксані ще й зараз здається все сном. Не помилився Віктор у своєму виборі, дякує долі, що так сталося. Бо живуть вони всі ці роки щасливо.

А що ж Нінка? Дов- го не могла перенести зраду Віктора. Ще й досі ворогує з Оксаною. Так і не вийшла заміж, залишилася самотньою в батьківській хаті. А будинок, який звів їй батько в подарунок на весілля, так і стоїть пусткою. Чекає господаря. Та чи діждеться? Бо народна мудрість каже: «Не купляй дитині нічого, поки не народиться, і не звивай їй гніздо, поки не знайде собі пару».

02.03.2006Володимир ПІНЧУК, м.Сарни



Рівне-Ракурс №10 від 02.03.2006p. 
На головну сторінку