Азаровщини більше не буде - буде тігіпківщина

Взагалі, після оголошення чинним президентом чергових прожектів реформування країни помітно, що в ньому більш - менш конкретними є лише декілька речей. Причому всі - зі знаком “мінус” для простих людей. Насамперед - поступове підвищення пенсійного віку для жінок, збільшення вартості комунальних послуг для населення і масштабна приватизація “всього і вся”. Отака вона - Україна для людей.

Обличчя “нове”, а замашки - старі

У запропонованих “змінах”, на думку багатьох оглядачів, читаються головні цілі - задоволення вимог Міжнародного Валютного Фонду з метою отримання 20 млрд. доларів кредиту і, знову ж таки, задоволення апетитів вітчизняних олігархів, які за рахунок привласнення собі тих привабливих об’єктів економіки, що ще залишилися під контролем держави, мають “відбити” кошти, вкладені у виборчу кампанію Януковича. Зрештою, від найбільш “послідовної” політичної сили в Україні чогось іншого очікувати й не доводилося.

Головне, що звертає на себе увагу в цій ситуації - як спокійно у цьому олігархічному шабаші бере участь самопроголошений “реформатор”, лідер “Сильної України”, політик, у якого, як в нове обличчя на виборах повірило багато людей, чинний віце-прем’єр-міністр з економіки Сергій Тігіпко.

Що найбільш примітно - останнім часом Сергій Леонідович став “тихіше води, нижче трави”. Хоч на початку роботи в уряді Азарова він часто з’являвся на телеекранах, коментуючи ті чи інші рішення Кабінету Міністрів. Пообтісали, очевидно, за 100 днів.

А нагадаємо ж, Тігіпко свого часу виступав різко проти способів, якими утворювалася правляча коаліція і формувався діючий Уряд, критикуючи залучення до більшості депутатських “тушок”.

“Це пряме порушення Конституції, у якій чітко написано, що більшість у парламенті створюють фракції й стоїть крапка. Жодна чесна людина не підтримає таку владу”, - категорично заявляв він.

“Ніколи! Ніколи! Інакше я б не поважав тих громадян, які за мене голосували - більше трьох мільйонів двохсот тисяч людей. Я б вважав, що я просто зрадив їм”, - говорив він у своєму інтерв’ю, відповідаючи на питання про можливість входження до Уряду.

І все одно увійшов. Хоч про свого безпосереднього керівника Миколу Азарова Сергій Тігіпко раніше висловлювався в дусі, що той є “хорошим адміністратором, але не реформатором”.

Ну так а як же реформи?

Насправді, завжди було очевидним, що малий і середній бізнес не входить до числа пріоритетів команди Януковича, який є виразником інтересів великого капіталу. Відповідно, - жодних обіцяних податкових канікул і інших послаблень підприємцям. Останні можуть порадіти, що хоча б спрощену систему оподаткування не скасували. А наміри такі в нинішньої влади були.

Проте сьогодні у два рази збільшено строки планових і позапланових перевірок малого бізнесу. А після внесення змін до законів про оподаткування, яким уперше податковій та міліції дозволили цілодобово й без попередження заходити в будь-який офіс, у будь-який ларьок, Тігіпко, насправді, повинен був би подати у відставку.

Красень і мачо виявився… боягузом

Прикро, але ще нещодавно в нього вірили як в реальну третю силу. Цьому сприяв образ сильного, безкомпромісного чоловіка, майже мачо, який увірвався в українське політичне болото. Такий собі “чортик з табакерки”. Хоч свіжість, яку він випромінював, була оманливою, і пов’язаною, головним чином з тим, що Тігіпко на кілька років просто випав з вітчизняного інформаційного простору.

“Якщо б я не бачила, як Тігіпко тікав зі штабу Януковича після другого туру президентських виборів (2004 року), якби я не порівнювала ці дві картинки: гарний Тігіпко зараз у роликах і переляканий Тігіпко після другого туру президентських виборів, то, мені здається, щоб бути президентом, людина повинна бути спочатку не боягузом”, - казала під час виборчої кампанії про лідера “Сильної України” його нинішня соратниця Ганна Герман.

Саме так, Сергій Тігіпко пропав з поля зору майже на п’ять років після поразки Януковича на минулих президентських виборах і з’явився знову вже у якості “молодого” політика. Хоч як можна називати “молодим” 50-го чоловіка, не до кінця зрозуміло.

Насправді, Тігіпко у політиці довше за Ющенка, Януковича чи Тимошенко. Перелік його посад у владі вражає: консультант Леоніда Кучми, віце-прем’єр при Павлі Лазаренку, міністр в уряді Ющенка, голова Нацбанку при прем’єрові Вікторі Януковичі, керівник його виборчої кампанії, радник прем’єра Юлії Тимошенко, віце-прем’єр в уряді Азарова.

Образно кажучи, Тігіпко є не новачком, а справжнім мастодонтом української політики. Він жодного (!) разу не був в опозиції. І нинішня олігархічна несправедлива модель суспільства, розколу країни після виборів 2004 року має в собі і частку його відповідальності.

Так само сьогодні Сергій Тігіпко розділив відповідальність за домовленості “флот в обмін на газ”, неконституційну коаліцію, згортання свободи слова й новий кримінальний авторитаризм Януковича.

Щодо останнього пункту, то Тігіпко немало намагався, аби Віктор Федорович опинився у президентському кріслі. Адже в його перемозі ключову роль зіграла технологія “проти всіх”, запущена штабом “регіоналів”. Її відпрацьовували Ющенко і Яценюк, але найбільше, з огляду на третє місце у першому турі, залежало саме від Тігіпка.

Тимошенко публічно запропонувала йому посаду прем’єра в обмін на підтримку. Проте і тут “міцний горішок”, як він позиціонувався під час виборів, уник рішучого кроку, обравши натомість, роботу в тіні Миколи Азарова.

Очевидно, зіграла свою роль звичка Тігіпка не ризикувати. І сьогодні він повністю вмонтований у команду Януковича. Більше того, українська політична система перекроюється за російським зразком, де окрім партії влади існують і її сателіти, які іноді, для проформи, займають критичну щодо правлячого режиму позицію. Відповідно, “регіонали” мають потребу в таких сателітах, і “Сильна Україна” Тігіпка підходить для такої цілі якнайкраще.

Після Віктора Януковича, Сергію Тігіпку можна сміливо віддати друге місце в номінації “Обман-2010”. Янукович “розвів лохів” на темі підвищення соціальних стандартів, посівши президентську посаду. І тепер працює в інтересах олігархів. Тігіпко на хвилі “молодості та реформаторства” зміг блискавично повернутися в політику, щоб знову зайняти звичне для себе місце на владному Олімпі.