Мені хотілося, щоб ти був моїм батьком

Якоїсь миті у світлі фар він помітив молоду дівчину. Вона махала зустрічним авто, але ніхто не спинявся.

Йому стало її шкода. Макс різко загальмував і здав назад. Відчинив дверцята.

- Підвезете?

- Сідай.

Дівчина змокла до нитки. Руки тремтіли, стікала вода з волосся.

- Повія? - без будь-якого зніяковіння запитав Макс, кидаючи оком на її прилиплу мокру майку і коротеньку спідничку. Дівчина намагалася щосили видовжити спідницю, але це було марно.

Вона грізно глянула на Макса. Він спитав це так по-буденному, на кшталт: “Каву будеш?”

- Я заплачу за дорогу, - кинула йому у відповідь.

- Ахах, боюсь твоїх спонсорських внесків лише на літру бензину вистачить.

- Тоді зупиніть, я вийду, - рішуче сказала дівчина.

- А ти з норовом. Це добре. Буде про що побалакати. Не хвилюйся, чіплятися не стану.

- Хм, попробували б.

- Тобі куди?

- Кудись подалі.

- Навіть не здогадувався, що на карті є населений пункт з такою назвою, - посміявся Максим, а потім серйозно додав, - втекла з дому?

- А ви у телефоні довіри підробляєте?

- Так, з 3-ої до 4-ої ранку. Будемо знайомі, Максим Олексійович. А тебе як величати? - Макс простягнув їй руку. Її пальці досі були льодяні. Він ввімкнув обігрівач.

- Оля, можна просто - Льоха.

У напівтемряві Максу вдалося розгледіти дівчину. Її руки були у синцях, на брові засохла кров. “Не пощастило малій”, - подумав чоловік. Оля була ровесницею його дочки від першого шлюбу. Якось млосно йому стало. Головне, що вона була у достатку та теплі, не те, що ця бідолаха.

- Тобі є куди йти?

Оля похитала головою:

- Відвезіть мене до найближчого вокзалу.

Задзвенів сотовий Макса. Це була його дружина. Розмовляти з нею не було жодного бажання. Він відбив дзвінок і вимкнув телефон. Навряд чи вона хвилюватиметься. Сім’я була швидше тягарем. Одружуючись ос-таннього разу, Макс дав собі слово, що третього розлучення не буде. Проте, вже через півроку сімейної ідилії пошкодував про свою обіцянку. Розлучення з другою дружиною було особливо тяжким. Основою спілкування з дітьми були грошові перекази на кредитні картки. Він просто втомився. До одруження його третя дружина Оксана працювала у нього секретарем.

Максу було сорок. В одну мить набридло все: молоденька дружина, очолювана компанія. Вранці дружина кричала, що у нього криза середнього віку. Про це вона прочитала в одному з глянцевих журналів. Він міг зрозуміти, що таке економічна криза, відтік клієнтів, збитки, але середній вік і ще й криза у ньому - було занадто навіть для нього.

Макс висадив дівча на вокзалі. У бокове дзеркало було видно, як вона стояла на місці, розмірковуючи куди ж податися. Він від’їхав, а Оля не йшла йому з голови. Вже вдруге за ніч він повертався за нею. Кружляв по вокзалу. На лавці біля відчиненого кіоску, сиділа Оля. Від втоми вона схилила голову, але тремтіння не давало їй здрімнути.

Оля знову сиділа у його машині.

- Паспорт маєш? - запитав Макс. - Дай гляну.

Пробігшись очима, він поклав його до кишені піджака.

- Я до вас у рабство не піду, - серйозно заявила Оля.

- А хто ж тебе візьме, одна шкіра та кістки.

Оля всерйоз сприймала всі його жарти. Максим привіз її до свого будинку. Сторож відчинив ворота. Він не подав знаку, що побачив дівча, так, наче Максим Олексійович щотижня привозив попутниць. Дружина спала.

Максим вказав на софу і подав покривало.

- Спи, а вранці буде видно, - сказав він і пішов нагору.

Дивно, але йому не було страшно впускати незнайомку у свою домівку. На ранок дружина зчинила ґвалт і, щоб все це витримати, їй потрібен був сеанс у салоні краси. Куди вона і поїхала.

- Вирішила, що робитимеш?

- Не знаю, але додому не хочу повертатися…

- Посварилася з батьками?

- З вітчимом. Ми удвох живемо. Восени мама поїхала на заробітки і лишила мене з ним.

- Це він тебе так? - Макс поглядом вказав на синці. При денному світлі їх було видно значно краще. Оля мовчала. - А батько у тебе є?

- Можливо. Не знаю. Я його ніколи не бачила. Він зник, коли мама завагітніла.

Щось кольнуло у серці Максима. Чи згадує про нього його донька. Що вона каже про нього своїм друзям. Оля дістала з рюкзака фотокартку і простягнула Максу: - Це моя мама, Лариса Павлівна.

- Лариса…, - він пристально глянув на Олю і завмер. Ті самі русяві кучері, чорні вогняні очі, густі брови, калинові червоні губи, ямка на підборідді. Він наче дивився у дзеркало минулого. Він не міг пригадати скільки ж років назад зустрів її маму. Максим дістав з гаманця гроші, її паспорт і простягнув Олі.

- Це на випадок, якщо не вертатимешся додому.

- Та цього на півроку вистачить.

- Знатиму, що не покинув тебе на голодну смерть.

- А що вам до мене?

- Ти права, нічого.

Оля взяла гроші і пішла. Максим намагався позбутися почуття провини, відкупитися і про все забути. Він не вірив, що через багато років доля може так глузливо посміятися. Він давно забув про Ларису. І скільки жінок було у його житті після неї. Перші дні Оля не йшла йому з голови. Макс дратувався. Ночами їздив безлюдними вулицями міста. Він не шукав Олю, бо давно міг би її знайти. Він шукав відлуння з минулого, яке б очистило його сумління і зі спокійною душею він міг жити далі. Це тривало недовго. На роботі з’явилася нова молоденька співробітниця і Макс повернувся до звичного життя. Проїжджаючи тією трасою, він ще згадував Олю. Але невдовзі все минулося. Максим був певен, якщо Олі потрібна буде допомога, вона прийде до його дому.

* * *

Була травнева ніч. Максим їхав по трасі Київ-Чоп. Проїхав бензозаправку. Думка була одна: скоріше додому. На трасі стояли дівчата, пропонуючи інтимні послуги. Макс з посмішкою глянув в їхню сторону і проїхав повз. Щось промайнуло перед його очима. Він здав назад. Зупинився біля однієї з них. Дівчина підійшла і сіла в автівку.

- Через кілометр є готель, кімнату здають погодинно. За все платиш ти. Можна і тут. Машина у тебе класна.

- Ти мене не пам’ятаєш?

- А маю? У мене знаєш скільки машин?

Вони поїхали до готелю. Кімнату Макс зняв до ранку.

- Три роки тому ти зупинила мою машину, коли тікала з дому.

Оля глянула на нього. Її погляд був стомлений і гіркий.

Його донька - повія. Доля дала йому шанс змінити її життя, а він знову повів себе як боягуз. Відкупився.

- Знаєш, того вечора мені хотілося, щоб ти був моїм батьком…