Просто будь поруч

Олена приїхала в Болгарію з подругою. Наступних двадцять днів вони збиралися провести у молодіжному таборі. У жовтні Олені мало виповнитися вісімнадцять. Вона вступила до вишу, а тому з чистою совістю могла відпочивати. Вдома на неї чекала мама, заклопотана влаштуванням свого особистого життя. Дівчина приїздила сюди щоліта. Тут, тільки в іншій частині країни, жив її батько. У нього вже давно була інша сім’я: дружина і дві донечки, значно менші від Олени. А зараз він відпочивав з родиною у сусідньому містечку.

Майже рік Олена чекала на їхню зустріч. Літо було її улюбленою порою року. Вона, мов на крилах летіла у Болгарію, летіла до тата. Тут жили її бабуся, дідусь, тітки, дядько, двоюрідні брати і сестри. Тут вона по-справжньому почувала себе частиною великої родини.

…Двадцять п’ять років тому молодий болгарин Ангел приїхав до Москви вчитися на інженера-конструктора. Підкорювати столицю наважилася і Катя з Дніпропетровська. З першого погляду Ангел зрозумів, що без Каті він вже не уявлятиме свого життя. Він не вмирав від кохання, але життя було б вже не таким. Вона була для нього променем сонця, він млів від дотику її пальців. Її тендітну і таку беззахисну Ангел готовий був носити на руках чи не решту життя. Ще ніколи закохані не почувалися такими щасливи. Чого було ще прагнути? Вони - молоді, сильні, повні енергії, працьовитості, з величезними планами на майбутнє. Попереду ще чотири роки навчання і їхнє кохання. Вони не задавалися питанням, що буде далі.

А час спливав і навчання завершувалося. Місце у гуртожитку потрібно було звільняти. Ні Ангел, ні Катя не мали наміру повертатися додому. Після їхньої першої зустрічі життя назавжди змінилося.

Друг Ангела Юрій запропонував йому поїхати у Казахстан, переконував, що за три-чотири роки там можна стільки заробити, що вистачить на найкрутішу квартиру в центрі Москви. Юрію завжди вдавалося прокручувати свої афери, а також підключати до них інших людей. Ангел погодився. Думка про безтурботне майбутнє підкупила його. Катя поїхала услід за коханим.

Вони затрималися там на шість років. Народили донечку, яку Ангел назвав Оленою, на честь мами. Катя тільки тішилася. Вона бачила, як чоловік з ніжністю обіймав доньку і проводив біля неї кожну вільну хвилину. Ті роки були нелегкими. Катя з дитиною сиділа вдома, чекаючи Ангела. А він з Юрієм мотався по Казахстану, Узбекистану. З кожним наступним днем Каті здавалося, що вони вже ніколи не вирвуться звідси. З грошима справді не було проблем. Але все тут було їй чужим. Вона хотіла додому, хотіла, щоб чоловік був вдома, хотіла вдихнути повітря на повні груди.

Втомився і Ангел. Вони вже мали вдосталь грошей і якщо не найкрутішу, то досить пристойну московську квартиру могли розраховувати. Та щось змінилося. Ні Катя, ні Ангел вже не хотіли ніякого житла, принаймні спільного. Вони віддалилися один від одного. Їх єднала донька. Через Олену жоден з подружжя не наважувався завести розмову про розлучення, хоча подібні думки неодноразово крутилися в голові.

І знову одвічне питання. Що робити? Що далі?

У Москву вони не повернулися, переїхали до Воронежа. Купили квартиру. Олену віддали в дитсадок. Їхні стосунки поволі почали налагоджуватися, і Катя навіть замислювалася про другу дитину.

Одного дня прийшла телеграма з Болгарії. У мами Ангела стався інфаркт, його просили приїхати. Він не гаючи часу зібрав речі і вирушив додому. Подружжя прощалося на пероні, наче в останнє, ніби передчуваючи, що Ангел вже ніколи не повернеться до Воронежа і назавжди залишиться на рідній землі.

У перший клас Катя відводила доньку сама. Олена гірко плакала, але показати сльози мамі соромилася, розуміючи як їй важко, плакала, тільки коли ніхто не бачив. Від образи стискалося Катіне серце. Ангел телефонував щомісяця, здебільшого до доньки, а одного разу сказав колишній дружині, що збирається одружитися.

Олена їздила до нього на канікули. Сонячна Болгарія стала їй другою домівкою. Її чекали тут наче вдома. Татова нова дружина добре поставилася до неї, але дитяче сердечко раз-у-раз запитувало, чим вона гірша від своїх менших сестричок. Чому вони мали тата цілий рік, а вона лише під час місяця літніх канікул? Відповіді не було.

У сімнадцять Олена вже перестала задаватися цим питанням, вона навчилася просто чекати літа. Так і цього разу. Їй було байдуже до морських хвиль, нічних дискотек, хлопців. Вона намагалася провести кожну хвилину з татом. Він приїздив і забирав її рано-вранці. Вони їздили у долину троянд, гуляли по Варні, скуповували солодощі та фрукти. Дарма, що вона всього не з’їсть, це все купив для неї тато. Вони об’їхали всіх родичів. Олену скрізь були раді бачити. Ввечері їй бракувало слів, щоб переповісти все подрузі. Кожне Оленчине речення починалося зі слова “тато…”.

Два тижні були для неї казкою. Вночі вони відривалися на дискотеці, а вранці Олена вже чекала тата. Додому повертатися не хотілося. Якби Ангел запропонував їй залишитися, хоча б раз натякнув про це! Але ні. Він наче навмисно обходив це питання десятою дорогою. Дівчина спробувала взяти ініціативу в свої руки.

- Я закохана в цю країну. Тут так добре, як вдома. Хотіла б я тут залишитися, - Ангел зробив вигляд наче нічого не почув. Другої спроби Олена не робила.

Казка добігала до завершення. Скоро їй потрібно було повертатися. Якби ж тато попросив її залишитися, вона б це зробила. Але він навіть не натякав. Це був її останній вечір в Болгарії. Вранці мав приїхати автобус і доставити групу в аеропорт.

Вони сиділи у холі готелю, в якому жила Олена. Тато, його дружина, сестрички.

- Я сумуватиму за вами, - тихенько сказала дівчина.

- І ми за тобою сумуватимемо, Оленочко.

Вони залишилися вдвох. Батько і донька. Коли ще в них буде така можливість? Через рік? Це так багато - цілий рік. Чекати ще один рік. Але зараз вони вдвох.

- Олено, нам треба поговорити, - дівчина уважно глянула на батька. - Мені важко про це говорити. Ти вже доросла, красуне. Тобі незабаром виповниться вісімнадцять. І з настанням твого повноліття, я не допомагатиму тобі грішми і не оплачуватиму твій приїзд сюди. Ти зрозумій, у мене ще дві донечки, а час зараз нелегкий… Не сердься на мене, Олено. Пробач.

В Олени на очах з’явилися сльози. Вона думала про одне, тільки б не розплакатися. Але зараз це здавалося неможливим. Їй стільки всього хотілося сказати батькові, але вона боялася зірватися. Цілий рік вона чекала зустрічі з ним, раділа кожній хвилині проведеній разом, тільки поруч з ним почувалася не самотньою, частиною родини, відчувала тепло, затишок, відчувала, що потрібна і витрачати ці дорогоцінні хвилини на сварку Олена просто не могла.

Про що він говорить? Які гроші? Їй потрібен він, тато. Скільки разів вона прокидалася вночі і тихо плакала, щоб не розбудити маму, сумуючи за татом. Діставала його фотокартку і міцно стискаючи її, засинала. Скільки разів вона хотіла, щоб він був поруч, захистив її від глузувань хлопчаків, приводив зі школи і просто був поруч. А зараз він сидить перед нею і пояснює їй про якісь гроші.

- Олено, я завжди тебе любитиму і цього ніщо не змінить, - батько взяв її за руку. По обличчю дівчини котилися сльози.

- А мені мало просто твоєї любові, я хотіла тільки, щоб ти був поруч, тату, - тремтяячим голосом промовляла Олена.

- Ти вже в мене доросла, ти маєш розуміти…

- Я з шести років у тебе доросла, бо саме тоді мені треба було все зрозуміти. Я не завдаватиму тобі клопоту, можеш піклуватися про своїх дітей. Тільки зараз їм більше років, ніж тоді, коли ти пішов від нас. Тоді я була для тебе дорослою, а вони все ще діти. За що ти так зі мною?

- Олено, все не так…

- Я все розумію, я ж доросла. Бувай. Може ще колись зустрінемося.

Олена хотіла підійти, обійняти його, але гордість і образа стояли на заваді. “Я все одно люблю тебе, татку, - думала вона. - Все одно люблю”. Олена піднялася у номер, і довго плакала, стискаючи подушку. Прийшла її подруга. Вона сиділа з нею, поки Олена не заспокоїлася. Не витрачати ж весь вечір на сльози, які все одно нічого не змінять.

Олена одягла нову сукню, підбори, від яких її фігура ставала ще стрункішою. По плечах спадали каштанові кучері. У неї був бездоганний вигляд. Олена підійшла до дзеркала. Останній штрих - нафарбувала губи. Ще раз глянула на своє відображення. У середині все бушувало. Але ніщо не виказувало її болю.

- Олено, все нормально? - запитала сусідка по кімнаті.

- Все чудово.

Вона взяла сумочку. Ще раз глянула у дзеркало і пішла на дискотеку. Вона глушила біль текілою, танцювала без упину всю ніч.

Вранці Олена сиділа в автобусі. Тато проводжати її не прийшов.