Мить - щоб покохати і все життя – щоб забути

Задзвонив будильник. У хаті ще досі панувала темрява. Здавалося осінь прокралася і в їхню оселю, і в її душу.

Після народження сина Іра не повернулася на роботу. Сергій заробляв достатньо, щоб утримувати сім’ю. А вона надто захопилася вихованням синочка, прив’язалася до дому, хатніх турбот, зміни інтер’єрів в оселі. Здавалося, що більшого - гріх бажати. Син підростав. Він вже не потребував її постійного догляду, прагнув до самостійності. Чоловік повністю віддавався роботі, а вона готувала, прала... Ще ніколи Іра не почувалася такою самотньою. Вона втратила зв’язок з університетськими подругами. Дні тягнулися несказанно довго. Ірі хотілося знайти свій куточок, свою віддушину. Вона змінила зачіску, чоловік не відреагував. Він прийшов додому, чмокнув її у щоку, спитав про вечерю, заклопотаний думками про завтрашню нараду. Син проводив свій час з друзями, а ночами сидів в Інтернет-мережі.

Якось ввечері вона підійшла до Сергія, ніжно стискаючи в обіймах, цілувала. Він торкнувся вустами її долоні і, не відриваючись від паперів, сказав:

- Іро, я зайнятий, давай пізніше.

- Ти щовечора зайнятий, - ніжно промовила Іра, погладжуючи його чоло. Вона присіла біля нього, прихилилася. Їй так хотілося ніжності і впевненості, що всі її хвилювання даремні, що чоловік все так само палко її кохає.

- Неправда, просто зараз у мене багато роботи, - рішуче заперечив чоловік.

- Як і вчора, позавчора, місяць і півроку тому. Я чекаю, але час - ні, він минає.

Чоловік, нарешті, відірвався від паперів, поглянув на Іру уважно. Так, наче шукав ознак хвороби. Її ніжний голосок, здавалося, добрався до глибин його серця. Сотні питань з’явилися у Сергія, але він терпляче чекав, коли Іра заговорить.

- Давай народимо ще одну дитинку, Сергійку.

- Іро, для чого? У нас вже є син, наш нащадок. Кохана, не сумуй, у тебе просто такий період, це минеться. Подумай, знову підгузки, візки, дитячий плач ночами. Ми вже відвикли від цього. Син підріс, його треба ще вивчити і самим пожити. Може тобі чимось зайнятися, походити на якісь курси, як щодо автошколи?

- Ти б мене ще на курси космонавтів відправив, - Іра підвелася і пішла. Більше вона не поверталася до цієї теми. Йдучи вулицею вона озиралася на мам з дітками. Як вона хотіла дівчинку! Вона б заплітала її волосся в колосок, і не біда, якщо у неї було б коротке волоссячко - Іра завязувала б їй хвостики, наряджала б у сукні, водила б її на танці чи фортепіано.

Одного дня зателефонувала Тетяна, її найкраща подруга ще з університетських часів. Вона була незаміжня. Жоден з романів не доводив її до омріяного РАГСУ. Вони з Ірою підтримували зв’язок, але бачилися вкрай рідко.

- Іринко, які плани на вихідні? Бо в мене є супер-пупер пропозиція! Давай порадуємо своєю присутністю на вечорі зустрічі випускників, що скажеш?

- Чому б і ні, - не роздумуючи погодилася Іра.

- От і славно, - зраділа Таня.

На диво тиждень минув швидко. Настали вихідні. У перукарні Іра зробила зачіску, одягла гарну сукню.

На зустрічі Іра познайомилася з Владиславом.

- Ви, пробачте, але я вас не пам’ятаю, - трохи збентежено вимовила Іра.

- А я тебе добре пам’ятаю, ти була на першому курсі, коли я вже випускався.

- Розминулися ми трохи, - жартувала Іра. Незабаром до них приєдналася Тетяна. Вона ні на крок не відходила від Влада.

Іра потай поглядала на нового знайомого, серце калатало мов навіжене, хололи руки, без тремтіння не в силі була зробити жодного кроку. Вона ловила на собі його погляд. Таня не відставала від нього ні на крок.

- Мабуть треба таксі викликати, тебе ж вдома чекають,.. - звернулася Таня до подруги.

- Так, треба, - не дала їй закінчити Іра.

- Дівчата, давайте вас підвезу, - звернувся до подруг Влад, - Я на машині.

Таня невимовно зраділа. Та радість її була короткочасною. Влад відвіз її першою. Далі вони вже вдвох мовчки їздили нічним містом. Іра і не здогадувалася, яке воно прикрасне, чарівне, загадкове. Воно так відрізнялося від того міста, вулицями якого вона щодня проходила. Вони були біля її під’їзду.

- Чекатиму нашої наступної зустрічі, - сказав Влад.

- Я заміжня, - порушила мовчанку Іра.

- Я б більше здивувався, якби ти була самотньою.

Іра лише дивилася у його сині очі. Вона вибігла з автівки. Ще раз глянула на нього і заховалася за дверима. Увесь наступний тиждень вона відбивала його дзвінки і не відповідала на sms-ски. Та Влад все не йшов з її голови. Телефонувала їй і Тетяна, розповідаючи, в якому вона захваті від Влада і що не тямить себе від щастя. А Влад продовжував “наярювати”. Іра наче розривалася на шматки. Сім’я, Влад, подруга, а вона просто закохалася.

Інколи Іра з Владом зустрічалися за обідом. Довго розмовляли по телефону. Вони говорили про все на світі, тільки не про свої почуття. Влад відчував, як їй важко, як вона розривається, як докори сумління згризають її серце і ще більше йому боліло, що він був цьому виною. Але не бачити Іру він не міг.

- Треба поговорити, - зателефонувала якось Таня.

Вони зустрілися у кафе на Набережній.

- Для чого він тобі? Залиш його у спокою. Ти ж і так щаслива, у тебе сім’я, чоловік, дитина, чого тобі ще треба, - Іра лише мовчки дивилася на подругу, не промовивши ані слова. - А я теж хочу бути щасливою, хочу трішки жіночого щастя, хіба я не маю на це права чи не заслужила?!

- А він, що моя власність, чи я вправі ним розпоряджатися? Хай сам обере.

- Як ти можеш, Ірино, у тебе чоловік є, а ти думаєш про іншого, схаменися. Ти ж клятву в церкві давала…

- Хочеш бути з Владом, так і скажи.

- Знаєш, якби я була на твоєму місці, я б не думаючи відступила, бо ти моя найкраща подруга і я завжди думала, що і ти так би вчинила, чи я помиляюся?

- Не знаю, Таню, я не можу тобі зараз відповісти.

- Іро в тебе ж чоловік,.. - наполягала на своєму Тетяна.

- І що? - на тому їхня розмова закінчилася.

Влад збирався на три роки до Німеччини, працювати за контратом, розроблював якісь технології. Він покликав Іру із собою. Вона відмовилася.

Сьогодні був Танін День народження. Іра відчинила шафу. Майже всі сукні були малі. Її кругленький і вже помітний животик давав про себе знати. Іра чекала дівчинку...