Потрійне перевтілення Віктора МАТВІЄНКА

20 років суцільної дисципліни

Коли б хто сказав молодому міліціонеру Віктору Матвієнку, що через певний час він розпочне розслідувати наслідки програми масштабної приватизації на Рівненщині, той лише б здвигнув плечима і посміхнувся. Ще б пак, юному Віктору здавалося, що почесніше роботи, ніж у правоохоронних органах немає. Тим більше, кожна розкрита справа додавала упевненості у тому, що професія правоохоронця - свята, а він з колегами стоїть на сторожі людських життів. Він знав, що лише чесність, пунктуальність, відповідальність та любов до професії зможуть врятувати долі сотень, та де там - тисяч людей.

Двадцять років, день за днем, він осягав ази професійної майстерності, збагачуючи багаж своїх знань новими життєвими уроками. Він уже легко орієнтувався у законодавстві, а тому міг швидко та ефективно консультувати як рівнян, так і своїх колег. Чи змінили його ці роки? Певно, що так. Він став жорсткішим, легко відрізняв брехуна від балакуна, що для звичайних людей є тотожними поняттями. Він боляче сприймав критику щодо неефективної роботи міліції, а тому усіляко намагався розвіяти цей стереотип. Однак, усе має своє логічне завершення. Згуртувавши навколо себе професіоналів, одного разу Віктор Матвієнко зрозумів, що вони вже без його допомоги зможуть прекрасно та злагоджено працювати. Зачиняючи двері рідного управління, він сказав лише одну фразу: “Люди розраховують на наш захист”…

Про Рівненщину заговорили…

Коли у 2006 році містом поповзли чутки про те, що полковника міліції Віктора Матвієнка призначили на посаду начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, повірити у це було надзвичайно важко. Мало хто знав, що цьому призначенню передувала його робота на посаді заступника начальника, і що відразу після першої зустрічі з відділенням, колективу стало зрозуміло - це та людина, яка кардинально змінить майбутнє їх установи.

Переоцінити внесок Віктора Матвієнка у розвиток рівненського управління МВС неможливо. Йому пророкували чудову кар’єру у правоохоронних органах, однак він однозначно вирішив для себе кардинально змінити життя і сферу діяльності, де буде не менше можливості допомагати людям. І він почав роботу.

Новий підхід до вирішення здавалося б стандартних проблем вивів рівненське регіональне відділення ФДМУ на перші позиції у Західній Україні за основними показника роботи. Саме під керівництвом Віктора Ан-дрійовича у Рівненській області масштабний процес приватизації пішов дещо під іншими кутом - до нього почали залучати рівненчан. Саме він виходив до мешканців гуртожитків і обіцяв, що будівлі обов’язково стануть комунальними. Йо-му вірили, і як показав час - недарма. Саме він, без жодного остраху за майбутнє, коментував ситуації навколо проблемних гуртожитків та відомчих будівель, і вказував на тих, хто нечесно забрав їх у жителів, а тепер разом з ними і продає. Саме під його керівництвом, Фонд держмайна України по Рівненській області повернув місту та державі сотні здалося б втрачених об’єктів. Поряд із цим, десятки виграних судових справ сіяли серед рівнян надію на справедливість, захист, майбутнє.

Колектив відділення, особливо колеги-старожили, і досі згадують, як власними ногами виходили усю інвентаризацію об’єктів комунальної власності. Тоді, то був перший прецедент в Україні, коли кожен об’єкт нерухомості області почав перевірятися на власність. Сотні знайдених нічийних будинків зайвий раз доводили прогалини держави під час масової приватизації. Відрадно, що саме Рівненщина стала піонером у предметному вирішенні цієї соціальної проблеми.

Як наслідок, у 2007 році через 15 років після заснування такої структури як Фонд державного майна, про його рівненське відділення з гордістю у голосі вперше заговорила начальник Валентина Семенюк та поставила роботу у приклад іншим.

Тим часом, усьому колективу відділення, яким керував Матвієнко, робочі будні давалися легко, а проходили - швидко. За роботою забували про чаювання і обіди, але втому як рукою знімало, коли вони бачили вдячні очі тих людей, кому змогли допомогти. Таким чином, Віктор Андрійович щоразу доводив, що людина з чистим серцем ніколи не матиме поганих результатів.

Болючим було розставання з дорогим колективом… Не любить Віктор Андрійович вдаватися у деталі, які дещо відкоригували роботу управління, а його самого знизили до посади заступника. Він не любить критикувати, однак запевняє, що колектив, з яким працював у відділенні останні роки був йому настільки близьким і дорогим серцю, що залишити установу після його пониження на посаді, навіть не зважаючи на численні пропозиції перейти на іншу роботу, він не міг. Та врешті був змушений це зробити…

А чому б і не банкіром?..

І втретє Віктор Андрійович вирішує кардинально змінити своє життя. Він переходить керівником групи регіонального відділу “Захід” управління економічної безпеки ПАТ “Альфа-банк”. Під його пильне око потрапляє уся Західна Україна… Але треба було такому статися, що вже через чотири місяці до нього зателефонував представник директора одного із київських банків і попросив приїхати на зустріч. Усе, що відбувалося потім і досі не вкладається у голові Матвієнка. Йому запропонували стати директором відділення Рівненської регіональної дирекції товариства “Злато Банк”, яка нещодавно відкрилося у місті.

“Чи зможу я, чи справлюся?”, - подібні думки ночами мучили чоловіка, адже він чітко розумів відповідальність, яка що-денно супроводжуватиме його. І зрештою, Віктор Андрійович погодився. Погодився для того, щоб вкотре довести собі та оточуючим, що у житті будь-якої людини немає нічого неможливого. Що лише наполеглива робота сприятиме успіху, а можливість допомагати оточуючим - підніматиме настрій та надаватиме легкості. А тому паралельно відкрив власну телефонну лінію 097-587-64-82, за якою можна не лише висловити наболіле та залишити запитання до відповіді, але й проконсультуватися, отримати допомогу та запропонувати власні ініціативи.

Незважаючи на свій поважний професійний вік, Віктор Андрійович не був членом жодної партії. Говорить, що зараз по духу йому близькі ініціативи Народної партії України, однак, його друзями є представники різних політичних сил. Головне, вважає Віктор Андрійович, завжди залишатися людиною: тоді краще розумітимеш усе, що відбувається навколо.

Лейтмотив полковника міліції, головного приватизатора області та молодого банкіра Віктора Матвієнка простий: все, чим займається людина, має приносити не особисту користь - а людям і державі. Тож будемо певні, що третій поворотний момент у житті відомого захисника прав жителів гуртожитків не стане останнім і ми ще неодноразово чутимемо вдячні слова рівнян за його добре серце і допомогу.