Як захистити народ від цінового удару?

За офіційними даними, продукти харчування за цей рік подорожчали на 22%, а неалкогольні напої - на 38%. Насправді будь-яка господиня скаже, що Держкомстат демонструє “скромність”, і стрибок цін значно більший. Якщо влітку купити яйця на базарі можна було по 2,5 грн, то тепер - не менше 7 грн, а то і 9-12 грн - у супермаркетах столиці. Картопля - не менше 5,5-6 грн, яловичина з кісточкою - 45-55 грн, свинина - 40-50 грн.

У різних регіонах свої цінові занози. У Донецьку пачка вершкового масла коштує близько 14 грн. В Одесі не знайдеш свинину менше, ніж за 58 грн, а сметану - за 30 грн. У Криму, біля самого Чорного моря, “котячі радості” - кільку і мойву - продають по 16 грн, а хороша рибка коштує від 115 до 450 грн за 1 кг!

Зростання цін в Україні стало наслідком багатьох чинників, внутрішніх і зовнішніх. Тут і підвищення цін на газ на догоду МВФ, хоча харківські угоди з Росією дозволяли не чіпати тарифи у нинішньому році.

І лихварська політика банків, які, купаючись у грошах, перекрили доступ реального сектору до кредитних ресурсів. А якщо і дають кредити, то під грабіжницькі відсотки, що сягають 25-30%, які, природно, закладаються виробниками у собівартість.

І невпинні вибори, на які багаті кандидати щедро дають гроші. Тільки ця “щедрість” потім позначається на вартості продукції. Що, у свою чергу, призводить до підвищення цін.

І те, що наша гривня прив’язана до долара і падає разом з ним. Так, з вересня 2008-го по вересень 2010-го девальвація національної валюти склала більше 60%. Причому, лякають експерти, ціни ще не “відіграли” цих 60%, а, отже, не збираються падати. Більше того, продовжують прискорювати своє зростання на тлі скорочення врожаю й урізання зарплат.

У результаті ми стали свідками дуже нехорошої тенденції: ціни зростають, пенсії і зарплати за ними не встигають. А через те, що Держкомстат рахує інфляцію “собі не в збиток”, доходи простих громадян не індексуються.

У результаті вже зараз навіть працююча сім’я з невисокими зарплатами не може без урізання бюджету нагодувати й одягнути дітей, оплатити проїзд і комунальні послуги, не кажучи вже про те, щоб дозволити собі дороге лікування, відпочинок або ремонт у квартирі.

Страшно подумати, але щороку десятки тисяч людей відмовляються оперувати ракові пухлини просто тому, що витрати на лікування приречуть на голод їх рідних і близьких. А скільки талановитих дітей не можуть отримати освіту, тому що у їхніх батьків немає достатньо коштів! І це реальність, на яку, чомусь, закривають очі наші можновладці і сильні світу цього.

Що ж, хтось повинен заплатити за кризу, перемоги багатіїв на нескінченні вибори і всі ті запозичення, які беруть уряд і великі корпорації за кордоном під великі відсотки. А оскільки влада досі соромиться застосувати відповідні податки на предмети розкоші - дорогі іномарки, яхти, палаци, коштовності, хутра та інше, - платити за кризу доводиться бідним.

Проти цієї кричущої несправедливості послідовно виступають комуністи. Неодноразово вони ініціювали у Верховній Раді законопроекти “Про мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та спожиті у побуті природний газ та електроенергію, продукти харчування, товари першої необхідності, послуги громадського транспорту (крім таксі)”. Один з авторів - лідер Компартії України Петро Симоненко. Разом з колегами по фракції КПУ, він не раз вносив до сесійної зали такий законопроект. Причому, що за минулої влади (“помаранчевої”), що за нинішньої.

Перший раз законопроект про мораторій був навіть прийнятий 15 березня 2006 року. Але президент Віктор Ющенко наклав на нього вето. Парламент вето подолав, проте тодішній уряд фактично саботував законодавчі норми, підтримані їхніми ж депутатами.

У листопаді 2008 року і влітку 2010-го Петро Симоненко знову ставить на голосування питання про мораторій. Реєстраційний номер законопроектів - №1026 і № 6477. Але кожен раз в парламенті бракує двох десятків голосів, щоб підтримати цю ініціативу. Останній раз “тест на людяність” депутати проходили і не пройшли у вересні нинішнього року.

Крім того, Компартія законодавчо боролася проти підвищення цін на лікарські препарати. Торік Верховна Рада прийняла Закон “Про мораторій на підвищення цін і тарифів на лікарські засоби і вироби медичного призначення”. Поданий ще 02.12.2008р. (№ 3426), цей документ лежав у парламенті рік, і був проголосований 20 жовтня 2009. Але через 23 дні Віктор Ющенко, під завісу своєї президентської кар’єри, наклав на нього вето.

Що ж заважає слугам народу захистити свій народ від удару цінами? Дивна логіка: мовляв, зараз у нас ринкова держава і не можна сказати цінам: “Стій, раз, два!”. Виникає питання: а чому не можна? Хто сказав - “не можна”?! Ті олігархи, які контролюють виробництва, які “наварюють” мільярди доларів прибутку на бідності наших людей?!

Чому вважається, що не у “господарів життя” має боліти голова, як знизити собівартість і прикрутити прибуток, а у матері, яка відмовляє собі у ліках, щоб дати своїм дітям зайву тарілку супу? І не високооплачувані спеціалісти Національного банку повинні думати, як зробити так, щоб Україна перестала бути доларовою колонією і проводила незалежну політику посилення національної валюти, а дрібний приватний підприємець, затиснений з усіх боків податками, поборами та галопуючою інфляцією.

Запровадження мораторію на зростання цін, ініційованого комуністами, при грамотній і злагодженій роботі всіх органів влади змусило би багатих поділитися з бідними. Хоча б під страхом кримінальної відповідальності за невиконання закону.