Чи справді зайві?

Багаті і бідні, вчені й не зовсім люди, в яких усе склалося, або ні, до інвалідності йдуть через хронічні захворювання, дорожні аварії, різноманітні конфлікти, тюрми та інші життєві катаклізми. Групи інвалідності різні, а ось відчуття і переживання в усіх приблизно однакові. Хоча... Для когось новий статус - навіть у радість, бо тепер ця людина піднімається до рівня хоча б якось захищених і отримує пенсію, для інших - це справжня катастрофа, що є стресом на довгі роки. Проте слово “інвалід” вдаряє по всім фібрам душі. І хоча з часом звикається, але таке життя зрозуміти може лише людина, яка все те відчула і пережила.

У нашому суспільстві інвалід - зайвий для всіх. Почнемо з пенсії. Вона нібито висока - 700-800 гривень. Вирахуємо квартплату, комунальні послуги, телефон, кошти на ліки. Розділимо залишок на 30 днів. Що перепадає на харчування хворої людини, яке, до того ж, повинно бути повноцінним? Що залишається на теплий одяг і зручне взуття, на виховання дітей, на обов’язкове щорічне лікування для перекомісії? А людина, яка оформлена по догляду за інвалідом першої групи, взагалі отримує 9 гривень на місяць - і при цьому не має права працювати ніде більше. Уявіть ситуацію: вдома лежачий хворий - інвалід першої групи, якого не можна залишити наодинці. Тому хтось із рідні вимушений покинути роботу і жити на пенсію інваліда. Хіба це є нормальним? Уявіть, ви перебуваєте на квартирному обліку 20-30 років і чекаєте поліпшення житлових умов. Можливо, вам і поталанить, якщо з інвалідністю першої групи проживете ще два чи три десятки літ... Ви стоїте у черзі на автомобіль, який просувається на 4-5 машин на рік, - а ноги не ходять уже сьогодні...

Останні копійки ваших заощаджень з банку СРСР давно працюють на когось, але не на вас. Зняти гроші з них зможуть, очевидно, лише нащадки на ваш похорон - бо люди з інвалідністю цих потрібних, як повітря, коштів не дочекаються. Пролікуватися у медзакладі теж можна виключно за власний рахунок - окрім пенсії, держава більше нічого вам не гарантує.

Коли хтось думає, що лист, написаний до Голови Верховної Ради, Президента чи когось із міністрів, буде розглянутий за адресою, глибоко помиляється. Його розглянуть на місцевому рівні і дадуть чергову відповідь - немає коштів...

Добре було б, щоб у наш депутатський корпус обиралися люди з інвалідністю: вони могли б представити проблему так, як вона виглядає насправді, а не так, як бачиться і відчувається здоровим людям.

А поки що спасіння потопаючих залишається справою рук самих потопаючих. Всеукраїнську громадську організацію “Обличчям до істини” очолює заслужений юрист України Володимир Турський. Він сам, на превеликий жаль, не бачить сонця, але вміє підняти дух, настрій, повернути наснагу до життя. Наша обласна організація не є юридичною особою, не має фінансової підтримки - можливо, через те нам, у певному сенсі, живеться простіше, ніж іншим: бо, як кажуть, де є гроші, там виникають зайві проблеми.

До нас же сьогодні йдуть лише ті, хто готові працювати на голому ентузіазмі. Займаємося просвітницькою діяльністю, надаємо консультації із питань педагогіки та психології, адаптації інваліда в родині та суспільстві. Адже людина, яка отримала інвалідність, часто залишається наодинці зі своїми проблемами, що призводить до депресій і повної безпорадності. Таким людям ми кажемо: не замикайтеся у собі, підійдіть до вікна: сходить сонце, ростуть дерева, падає дощ - життя продовжується! Тож усміхніться і зробіть щось добре для себе і для когось. І нехай це стане вашою щоденною потребою. Знайте: добро обов’язково відплатиться добром, а співчуття - співчуттям. Ми щасливі з того, що людей, які повірили у себе, стає все більше. Вони спілкуються між собою, а ми знаходимо для них справу до душі.

Маємо й цілий аукціон ідей, якими залюбки поділимося з владою, адже невирішених проблем багато...

Та, як би там не було, а життя продовжується. Тому звертаємося до всіх, хто нас чує: будьте милосердними! Просто відчиніть двері до знайомого інваліда, побажайте доброго дня тому, хто не може вийти з хати, розкажіть, що зійшло сонце тому, хто його не бачить... А владні структури просимо: допоможіть суспільству зробити крок назустріч інвалідам.