Футбольний суддя Наталія Мамчур: “На образливі вигуки не звертаю уваги”

На рівні з чоловіками

Цього року на рівненському стадіоні “Авангард” відбулися планові тестування Комітету арбітрів ФФУ для визначення рефері, яким довірили право проводити матчі ДЮФЛУ (Дитячо-юнацька футбольна ліга України) та змагань серед аматорських команд. За результатами тестування 11 суддів із Комітету арбітрів Рівненської обласної федерації футболу отримали право проводити Всеукраїнські змагання. Цікаво, що з теоретичною підготовкою проблем в арбітрів не виникло (лише одна трійка), а от на фізичних тестуваннях довелося трохи “пропотіти”. З короткими відрізками впоралися усі рефері, а от фітнес-тест ФІФА (відрізки по 150 м) здолали не всі. Однак це стосується не нашої героїні. Наталія на рівні з чоловіками здала нормативи й отримала право працювати боковим рефері на змаганнях всеукраїнського рівня.

Перші кроки в суддівстві

Випускниця Рівненського економіко-гуманітарного інституту ім.ак.С.Дем’янчука, дуже добре пам’ятає свій перший суддівський урок та дебютний офіційний матч, який вона обслуговувала. Студенткою, дівчину під час аматорського міні-футбольного матчу помітив Валерій Гладков - голова Рівненської міської організації футболу. Наталія вже тоді на фоні своїх подруг відзначалася непоганим розумінням правил гри. Тож він після матчу запропонував їй спробувати себе у ролі арбітра одного з матчів на місцевому рівні.

- Я відразу ж погодилася на цю пропозицію, - розповідає суддя. - Чесно скажу, дуже нервувала під час так званих оглядин на профпридатність. Часто не знала, що мені робити, зупиняла гру за найменшого зіткнення гравців. Не знаю чому, але Валерію Гладкову сподобалася моя робота і він після матчу запитав, чи не хочу я піти навчатися до школи арбітрів. Знову ж таки дала згоду, бо з дитинства любила футбол. Тож незабаром пішла підвищувати свій рівень до вищезгаданої суддівської школи під керівництвом Валерія Криницького.

А першу гру на офіційному рівні молодому арбітрові обласна федерація футболу довірила судити у Костополі. Це був матч чемпіонату Рівненщини з футболу серед юнаків. Наступного дня Наталя Мамчур уже пройшла “хрещення” дорослим, чоловічим футболом у чемпіонаті області в другій лізі. Дівчина-арбітр розповідає, що спочатку дуже близько до серця сприймала уболівальницькі образи, які лунали з трибун, сердилася. (Усім любителям фут-болу відомо, яких неприємних слів та вигуків на свою адресу доводиться почути за гру арбітрам). Однак надалі, каже вона, навчилася зосереджуватися виключно на грі й не слухати дурниць, що лунають подекуди з трибун.

На футбол “присадив” брат

Щодо своєї любові до гри мільйонів, то Наталія каже, що великий вплив на її вибір справив старший брат.

- Пам’ятаю, як брат прикипав до телеекрану під час футбольних баталій, - пригадує вона. - Мені також ставало цікаво спостерігати спочатку за його вболівальницькою реакцією, а потім вже й сама почала розумітися на тонкощах гри. Майже кожного дня з ним ходила на стадіон і невдовзі старші хлопці взяли мене в команду. Навіть коли прогулювали уроки з подругою Людою, з якою товаришую ось уже 15 років, то ставили десь ворота з підручного матеріалу й грали у футбол.

Європейський досвід

Наталія Мамчур обслуговує змагання не лише на обласному рівні. Їй доводилося працювати на матчах чемпіонату України серед жінок. Судила вона й всеукраїнські аматорські змагання серед чоловіків. У 2008 році Наталії запропонували попрацювати на чемпіонаті Європи серед студентів, що відбувся у Києві. Жінок-арбітрів на міжнародний форум запросили лише двох: нашу героїню та хмельничанку Олену Михайлову. Судді достойно відпрацювали на кількох матчах і заслужили добрі відгуки з вуст відомих футбольних експертів.

Про сім’ю, кумирів та майбутнє

Наталію Мамчур у виборі професії підтримала й велика сім’я, де крім неї є ще чотири сестри та два брати. Щоправда, всі вони мешкають не на Рівненщині: одна із сестер - на Черкащині, а всі інші - у Дніпропетровську.

- Одна із сестер вийшла заміж до Дніпропетровська й невдовзі всіх перетягнула туди, - розповідає Наталія. - Мені також пропонували переїхати до цього міста, але я вже звикла до Рівного: зручного, чистого, гарного із добрими людьми. А Дніпропетровськ мені, чесно кажучи, не сподобався. Але ми майже щороку бачимося. Усією сім’єю раз чи два на рік зустрічаємося в мами у Прислучі.

Наталія розповідає, що у чемпіонаті області з футболу симпатій до якоїсь із команд не має. По телевізору не любить дивитися матчі чемпіонату України, віддаючи перевагу англійській Прем’єрлізі, матчам збірних та єврокубкам. Найкращим футболістом вважає француза Зінедіна Зідана, який вже завершив кар’єру. Серед колег у суддівському корпусі еталоном для неї словак Любош Міхел, який також давно не працює за фахом. На жаль, за її словами, зараз таких харизматичних футболістів та арбітрів немає. Щодо особистого життя, то представниця нежіночої професії каже, що для початку хоче побудувати кар’єру й лише тоді думатиме про власну сім’ю.