Терміново розшукується олігарх!

Вона у мене цікава особистість: знайде собі пригод на голову, обмалює їх усілякими жахами, поробить із них величезних проблем, а потім шукає, хто зможе ці проблеми вирішити. Цього разу, вочевидь, допомагати випадає мені. Чому людина не здатна бути мудрою та чистою, і жити собі у любові й затишку… Шалено закалатав дзвоник - Татка! Тільки вона так істерично вміє сповіщати про свою появу. Татка - це Наталя, з якою ми знайомі з давніх-давен. Ми ідеально доповнюємо одна одну і подекуди складається таке враження, що ми - близнючки - віддзеркалення! І не можемо одна без одної…

Татка не схожа сама на себе: очі не сяють, обличчя напружене, немов від болю, постать зібгана. Чаю? Кави? Хитає головою...

- Я тобі там листувала, подивись…

- Зараз, припини, я подивлюся, тільки заспокойся! Іди, посидь.

Так, ось лист, що там:

“Стану приятелем для стрункої, бажано невисокої дівчини/жінки (25-35). Із задоволенням допоможу згадати, що таке увага, ніжність, справжні чоловічі пестощі, затишок. Якщо схочеться - разом приготуємо котлети, замурзавши одне одного фаршем, а потім наберемо ванну води і, як малі діти, будемо бешкетувати. А якщо ласка, просто посидимо у кав’ярні або ресторації, підемо… до театру. Коли востаннє Ви були у театрі? Готовий тинятися містом із супутницею під ручку, заглядаючи до магазинів та салонів, показуючи язика автівкам та цілуючи супутницю у щічку кожні сто метрів. І не будемо дивитися на статуси та положення в суспільстві….

Акуратний, охайний, тактовний… пустун. 43 роки, зріст 174, вага приблизно 80, за фахом - модельєр. У своєму одязі віддаю перевагу “хуліганському” стилю. Не звик задавати зайвих питань про минуле супутниці, сьогодення, службу, особисте - не цікавлюся! Спиртне не вживаю, але палю, наче потяг! Скатертиною рота не витираю, офіціанта шефом не називаю, не забуваю подавати руку дамі на виході з транспорту.

Закохуюся миттєво і назавжди… принаймні, на той час, доки ми разом. Квитки у театр за мій рахунок, фарш - також. Витрати на придбання цибулі для котлет - навпіл. На першій зустрічі обіцяю не лізти з обіймами та поцілунками… перші десять хвилин.

Отже, загубився друг! Хто підбере - буде мучитися все життя… до самого ранку!”

Нічого собі, оголошення! Тепер зрозуміло, чому з подругою таке коїться - зачепив за болюче! Справа у тому, що ми з нею невдахи у стосунках із протилежною статтю. Були одружені, але в мене є діти, а в Татки - немає. Завдяки цьому в неї є вільний час, а в мене, навпаки - ні! Мені ніколи не вистачає часу, щоб нафантазувати собі щось, засмутитися через якусь дурничку. Зараз побачимо, що вона цьому горе-поетові відповіла.

“Так! Вцілив! Хочу так, щоб шаруділо осіннє листя під ногами на улюблених схилах Печерська, диханням зігрівати одне одному змерзлі руки, грати у футбол розбитими каштанами, вітатися до безпритульних собак і потопати в осінніх калюжах… Ні, не божевільна… просто мрію про романтику високих стосунків”.

Оце так Наталя! Ніколи не думала, що вона вміє так розмовляти!

Мрійниця, одним словом! А це знову він:

“ …Поцілувати блідий від холоду носик, подмухати на ніжні рученята, та за пазуху їх мерщій, під светра! Філіжанку духмяної кави в маленькій затишній кав’ярні. Одну філіжанку на двох! Пити по черзі маленькими ковтками, сміючись одне одному… А потім, своїми цупкими чоловічими руками тихенько і ніжно розтирати змерзлі ніжки: - обережно, стілець хитається… на руках віднести в душ, штовхаючись, за теплішу місцинку, сперечаючись, хто перший під гарячий струмінь, розтираючи обіруч все тіло, намагаючись зігріти… Душ… Зігрілась? Під м’яку теплу ковдру! Вмостишся на небритих чоловічих грудях і тихенько замуркотиш, як маленьке кошенятко, безпорадне, з очами повними розпачу та бажання…

Гарячий чай холоне! Встигнемо? Встигнемо! А якщо ні! Так і треба тоді - чай зачекає.

Обіцяю бути порядним…”

Ось і фото… Ну навчиться вона радитися, хоча б інколи?!

Невже кращого не могла знайти… Що ж, подивимося далі.

“Тебе не видно, але твоя рука, немов рятувальне коло витягує мене з натовпу, і я пірнаю у твої обійми”.

“Куди підемо, мала?”

“Я ладна йти за тобою світ за очі”.

“Змерзла? Хочеш, пошию тобі плаття з Осені - це буде найкраще плаття у твоєму житті?!”

“Хочу! Авжеж, хочу! Я люблю все, що ти робиш! Всі твої роботи - частка твоєї душі та серця. Нарешті, я знайшла свого МАЙСТРА…”

Гортаю сторінку нижче:

“Мовчу, бо не хочу тебе розчарувати. Я шукаю друга-киянку, або щоб мешкала у Києві, а не у Кам’янці, або ще десь. Віртуалом займатися у мене немає ані часу, ані бажання - хочу в реальному житті реалізовувати наші з “маленьким другом” фантазії, а не залицятися до монітора. Пробач! Усього найкращого!”

Тепер у розпачі я! І ми удвох з Таткою на кухні схлипуємо, жаліючи одна одну… Ні, треба йому відповісти! Зараз же! Наталчині очі благають: напиши ти! Давай разом! І ми йдемо писати листа “Турецькому султанові” - треба ж себе відстоювати!

“Привіт! А чому ти вирішив, що я не киянка? Народилася і виросла тут, у нашому рідному місті! Я теж хочу реальних зустрічей, на віртуал у мене теж часу не вистачає. Краще б відверто сказав, що не сподобалася тобі…

P.S. Хоча, мені здавалося, що дружба не має вікових обмежень, їй байдужі зовнішні прояви - тільки спорідненість та злиття душ - нескінченне танго для двох… Хто вигадав, що між друзями не буває кохання? Той ніколи не був справжнім ДРУГОМ!”

Ну що, відправляємо!? Прошу тебе, заспокойся! Ти ніколи не бачила цього чоловіка, ти не знаєш, що це за людина… Не можна так краяти собі душу… Ти тут зовсім ні до чого. Мабуть він не очікував такої реакції на своє оголошення і просто перелякався! Скільки ти через цього “друга” не спиш? Он, всі очі виплакала! Лягай, відсипайся, ось побачиш, зовсім скоро знайдеться той, хто зможе гідно оцінити твою витончену душу! Бо незабаром Різдво, яке обов’язково подарує тобі (і мені також) довгоочікуване щастя!

Нарешті заснула. Зникла напружена зморшка між бровами, тільки ще ледве тремтять вії. Проте мій сон геть зник! Поки я варила собі каву, мозок струсонуло від зухвалої думки! І за мить пальці набирали текст:

“ТЕРМІНОВО РОЗШУКУЄТЬСЯ ОЛІГАРХ!..”