Донька чемпіона Європи про успіх на юнацькій Олімпіаді

- Олено, як оціниш свій виступ на першій юнацькій Олімпіаді в Сінгапурі?

- Якщо чесно, то сподівалася на більше. Я їхала на Олімпіаду з кращим результатом у світі, тому дуже хотіла здобути золоту медаль. Кваліфікацію пробігла без проблем і вийшла до фіналу. Пригадую, тоді на вулиці була неймовірна спека. Зі старту бігла в лідерах, а на останню стомет-рівку вибігла першою, а потім, як кажуть спортсмени, мене трошки “не вистачило”. Можливо, у деякій мірі це сталося тому, що не було порад та психологічного настрою мого тренера Вадима Подолянка, який тримав за мене кулаки в Рівному.

- Попри не першу позицію Вадим Зіновійович залишився задоволеним твоїм виступом?

- Я відчуваю, що незадоволений, бо він теж розраховував на “золото”. Але робить вигляд, що задоволений (сміється - авт.).

- У 2012 році стартує “доросла” Олімпіада в Лондоні. До того часу вже зможеш конкурувати з провідними легкоатлетками світу чи ще не варто тебе чекати на таких змаганнях?

- Тренер каже, що мені поки зарано їхати на “дорослу” Олімпіаду до Лондона. Але все ж таки відсоток надії на те, що зможу значно поліпшити свої результати, у мене є.

- Як взагалі ти потрапила у великий спорт?

- Великий вплив на те, що я почала займатися легкою атлетикою зробив мій батько, Дмитро Колесниченко. Він у мене в минулому професійний спортсмен, чемпіон Європи, України з легкої атлетики. Мені завжди подобалося, коли тато приїжджав із змагань з-за кордону, привозив якісь сувеніри. Часто спостерігала за тим, як він бігає на тренуваннях. Іноді з мамою, яка жодного відношення до спорту не має (вона швачка), навіть їздили за ним на змагання. Тому з дитинства дуже хотіла стати спортсменкою. Коли ще була в садочку, то вихователі питали, ким ми хочемо бути в майбутньому. Всі хотіли бути космонавтами, лікарями, учителями тощо. А я сказала, що хочу бути спортсменкою, як тато.

- Чому обрала саме дистанцію на 400 метрів з бар’єрами?

- Просто в мене тато бар’єрист, щоправда, він бігав трошки на коротшу дистанцію: 110 м з бар’єрами. Можливо, у мене його задатки. Крім того, мій тренер Вадим Подолянко бігав на дистанцію 400 метрів з перешкодами. Не скажу, що відразу розпочала бігати саме в цій дисципліні. Я стартувала з 400 метрів, потім 100 м з бар’єрами. Надалі, виходить, я все це сумістила й вже почала бігати на дистанцію 400 м з перешкодами. Однак це не єдина дисципліна, в якій я виступаю. Так, на чемпіонатах України з легкої атлетики бігаю і стометрівку і двохсотметрівку з перешкодами. Навіть в естафеті 4x100 метрів беру участь.

- У якій школі навчалася бронзова призерка юнацької Олімпіади, й куди вступила по її закінченні? Які плани на майбутнє?

- У 2010 році закінчила ЗОШ №12. Тепер я студентка Рівненського державного гуманітарного університету, навчаюся на факультеті фізичної культури. У планах, звичайно, закінчити вуз та отримати диплом, а далі будемо дивитися. Але бігати, скажу чесно, планую й надалі. Для мене взагалі на даний час на першому місці саме спорт.

- Чим займаєшся у вільний від змагань та тренувань час?

- Вільного часу практично немає. Ще навчаючись у школі, йшла зранку на уроки, а після того - на тренування, яке триває дві з половиною години. Після цього приходжу втомлена додому й сил вже не вистачає для розваг. У мене немає тренувань лише в четвер і неділю. То це для мене святі дні. Можна відпочити, повалятися в ліжку, відіспатися, послухати музику, відпочити від тренера, від батьків (сміється - авт.). Можна зустрітися з друзями врешті-решт. Також люблю переглядати мелодрами, романтичні комедії.