Пенсіонер на ковзанах дає фору молоді

Колишній тренер з футболу обласної ДЮСШ, суддя хокейних, баскетбольних, футбольних матчів та екс-учитель фізкультури школи №13 м. Рівне, колись займався хокеєм і здібностей упевнено триматися на ковзанах не втратив навіть із роками. Також відомий спортсмен тим, що в часи своїх виступів за студентську футбольну команду Кам’янець-Подільського інституту, він з товаришами ледь не переграв київських однолітків, за яких тоді виступали ще зовсім юні легендарні особистості Валерій Лобановський та Олег Базилевич.

На ноги вдягає сталеві щитки

Владислав Дрига, незважаючи на поважний вік, може дати фору набагато молодшим. Підтягнутися на перекладині, без зупинок провести на ковзанах 45 хвилин сеансу катання, навчити танцювати бальних танців - для нього це заввиграшки. Якби не важка хвороба, яка в 2009 році стала причиною його госпіталізації, він би ще й зараз працював учителем фізкультури в ЗОШ № 13. Три дні за його життя боролися місцеві медики. Колишні учні та вихованці, почувши про біду зі своїм улюбленим наставником, фінансово допомогли сім’ї Дригів у проведенні складної операції. Але навіть після неї він не полишив свого хобі: катання на ковзанах.

Помилиться той, хто думає, що рівненський ветеран спорту, прийшовши на каток, просто ледь-ледь ковзається. Крім досконалого володіння хокейною технікою, Владислав Дрига дає своєму організмові чимале навантаження. Сама амуніція важить до десяти кілограмів. До того ж 72-річний спортсмен одягає на ноги спеціальні сталеві щитки, щоб навантажити ноги. Каже, що такі навантаження необхідні для того, щоб бути в хорошій формі.

Ключка від Гретцькі та автограф Третяка

Свою любов до ковзанів Владислав Дрига пояснює просто. Народившись у Приморському краї, а потім переїхавши жити до засніженого Омська, де хокей зажди був чимось більшим, ніж спорт, він із раннього дитинства навчився впевнено триматися на льоду. Уже після свого переїзду до Рівного, у 1962 році став родоначальником цього не дуже популярного спорту в регіоні. Владислав Дрига дуже пишається подарунком, який колись зробив його близький друг. Товариш, знаючи його пристрасть до гри справжніх чоловіків, подарував фанату ключку з автографом найкращого хокеїста усіх часів, канадця Уейна Гретцькі. Але це ще не все. Колишній тренер, перебуваючи у столиці на спортивному форумі, зумів розжитися автографом ще однієї хокейної легенди: найкращого воротаря в історії світового хокею - Владислава Третяка. Владислав Дрига обіцяє, що як тільки в Рівному буде побудований сучасний спортивний комплекс, напише листа своєму кумирові і запросить його на відкриття.

Команду Лобановського могли й обіграти

Владислав Дрига, крім хокею, довгий час займався футболом. Пригадує як він, будучи гравцем збірної Кам’янець-Подільського інституту фізкультури, в одному із матчів зустрівся віч-на-віч із легендарним Валерієм Лобановським та Олегом Базилевичем.

- Ніколи не забуду, як наша збірна інституту зійшлася в Кубку “Буревісника” із київськими студентами, - розповідає пенсіонер. - За столичних футболістів тоді виступали гравці дублю київського “Динамо”, Валерій Лобановський та Олег Базилевич. Ми тоді добряче “повозили” їх. Основний та додатковий час закінчився внічию й переможця визначала серія післяматчевих пенальті. На жаль, гравець нашої команди одного разу схибив і далі пройшли саме кияни.

Про школу не забуває

За своє життя Владислав Дрига встиг попрацювати в багатьох місцях. Після закінчення педінституту та служби в армії влаштувався на кафедру фізичного виховання нинішнього НУВГП. Потім працював інструктором із виробничої гімнастики на льонокомбінаті. І, звичайно, тренерська футбольна робота в обласній ДЮСШ та майже тридцятилітнє вчителювання в ЗОШ №13. Не раз талановитого спеціаліста визнавали кращим у багатьох номінаціях: кращий тренер, суддя тощо. За цей час вихованці Владислава Дриги здобули багато призових місць, і не лише в грі мільйонів. Він знається на тонкощах майже всіх видів спорту: баскетболу, волейболу, хокею, гімнастики, стрільби тощо.

Захоплюється жвавий пенсіонер і бальними танцями, мистецтва яких навчився в інституті на музично-ритмічному вихованні. Ще й зараз може навчити нелегких “па” усіх бажаючих. Крім цього, майже все життя Владислав Дрига був футбольним арбітром і, якби не травма, міг би стати професійним рефері. А так, відсудивши кілька матчів у другій футбольній лізі ще у радянські часи, не був допущений до арбітражу матчів професійних команд. Тепер ветерана спорту часто запрошують попрацювати на різноманітних змаганнях у його рідній 13-й школі, й він із радістю погоджується на подібні пропозиції. Каже, що важко звикає до статусу пенсіонера й дуже часто його тягне до рідного спортзалу.