Тамара МАЗЯР

Після закінчення Рівненського педінституту Тамару Мазяр (на фото) скерували на роботу в село Вовчиці Зарічненського району.

- Не хвилюйтеся, вас там зустрінуть, - заспокоїли дещо стривожену юну вчительку в районному відділі освіти. Коли автобус зупинився, дівчина побачила на другому березі річки мальовниче село з білими хатами у садках. Але ж як туди дістатися? Було навіть розгубилася, але до неї підійшли незнайомий чоловік і хлопчик-школярик.

- Ви наша нова вчителька? - Запитали.

- Так.

- Ходіть, ми вас перевеземо човном.

Ось відтоді й попливли роки її життя, неначе та вода в красивій річці Стир, сповнені мрій, у яких постійно була турбота про дітей.

- Я була вражена доброзичливістю людей, їх щирістю, - згадує Тамара Мазяр про поліщуків.

Тому почавши вчити дітей української мови та літератури, Тамара Петрівна намагалася вкласти у душу своїх школяриків не лише знання, але й почуття доброти, товариськості, співчуття.

Клас був великий - 32 учні, та для кожного знаходила добре слово. Особливу увагу звернула на хлопчика, в якого помер тато, мама була інвалідом, а бабуся - незрячою. Хлопчик геть відбився від рук, з’являвся у школі, коли йому заманеться. Коли класним керівником стала Тамара Петрівна, перестав пропускати уроки - навпаки, поспішав до школи, аби зустріти вчительку, щоб піднести їй сумку. Тамара Петрівна й сама намагалася всіляко підтримати хлопчака - підбадьорити, порадити. І він, бешкетник, дуже змінився, став серйозніший, відповідальніший.

А якою була радість, коли вона повезла дітей аж у Ленінград! Учні самі заробили на цю поїздку кошти, збираючи лікарські трави. Коли ж повернулися, просто на березі їх чекало все село, щоб почути про враження. Часто возила дітей у Рівне в театр, бо хотіла, аби дитячі душі розвивалися на кращих зразках мистецтва.

Коли ж її перевели директором школи в інше село, всі учні дуже шкодували, що від них іде така чудова вчителька, з якою вони зріднилися.

Але й в іншій школі молода вчителька, яку призначили директором, знайшла спільну мову і з колегами, і з учнями.

Намагалася підтримати тих, кому важко. Відчуваючи це, одного разу хлопчина-сирота написав їй записку: “У снах я називаю вас мамою. І мені так добре, коли ви кладете руку мені на плече”. Здавалося б, такий собі невимушений жест. Рух маленький, а дитина відчуває себе захищеною.

Ось і велика доброта людська починається з найменшої доброї справи. А для неї ще й з прикладу рідної неньки, яка ніколи не випускала з хати людину, не пригостивши, хоча й бідно, але щиросердно.

Уже багато років Тамара Мазяр займається благодійною діяльністю, очолюючи дві організації - Рівненську міську громадську “Медодар” та обласний благодійний фонд “Дітям України - щасливе майбутнє”. Це тому, що має небайдуже серце і неабиякі організаторські здібності. А ще, за ці якості її обрали депутатом обласної ради.

“Хочу побачити Тамару Петрівну”

Багато довелося бачити, багатьом допомагати, але є такі випадки, які пам’ятаєш усе життя, і вони дають серцю наснагу робити добро.

…Вона приїхала в село Сварицевичі Дубровицького району. Тодішній голова сільради повів у родину, де було п’ятеро діток і яка потребувала допомоги. Коли передали усе необхідне, Тамара Петрівна звернула увагу на дитину, прикриту ковдрою. Дівчинка виглядала немічно, оченята безра-дісно дивилися на світ.

- А що це з дитиною? - запитала сільського голову.

- Ходімо, я вам усе розповім, - він вивів жінку на вулицю.

- Дівчинка дуже хвора. Потрібно робити на серці операцію, а за що? Ви ж бачили, як сім’я живе. Напевно, дні її вже лічені.

Тамарі Петрівні стало так гірко на душі: перед очима все стояв безрадісний погляд карих очей. Для себе вирішила: має хоча б спробувати її врятувати.

Правду кажуть: хто стукає, тому й відчиняють. І вже незабаром до Рівного приїхали кардіохірурги з Києва, щоб зробити дівчинці операцію на серці. Коли Валю привезли в операційну, медсестра запитала дівчинку, що б вона хотіла.

- Хочу побачити Тамару Петрівну, - сказала.

Поки дівчинку оперували, Тамара Петрівна чекала в коридорі, а потім щодня навідувала свою маленьку підопічну, а коли та піддужчала - направила в санаторій для реабілітації. Тепер Валя Чудинович уже виросла, але й досі пише листи своїй рятівниці, в яких називає її другою мамою, котра подарувала їй нове життя.

- Знаєте, для мене порятунок цієї дитини - це була наснага для подальшої роботи. Та й зараз цей приклад не дає опускати руки в найскладніших ситуаціях, - каже Тамара Петрівна.

Правда, треба зазначити - люди підтримують цю жінку в її безкорисній справі. Лише один раз за весь довгий час її благодійної роботи відмовив якийсь підприємець, ще й почав вчити життю:

- Тамаро Петрівно, та навіщо вам ці сироти? Давайте якийсь конкурс краси влаштуємо! Ось на це я вам дам гроші…

Мовчки вийшла. Але запам’ятала назавжди. А ще його пещені руки, які лежали на чорному, тоді модного кольору, столі. На щастя, більше таких не зустрічала, бо всі охоче відгукуються, коли потрібна їхня допомога.

А був випадок, коли через нерозважливість жахливо постраждала дитина. Хтось вилив у калюжу бензин, а потім, коли поруч гралися діти, хтось кинув запалений сірник. Хлопчик отримав важкі опіки. Тамара Петрівна тоді суттєво зуміла допомогти ліками.

- Знаєте, коли отримую інформацію, що потрібно комусь допомогти, ніч не сплю - обдумую, до кого варто звернутися, хто чим може допомогти. А вранці вже починаю діяти.

Якось до неї звернулася одна мама - привела хлопчика. Ходить у дев’ятий клас, а на вигляд - першокласник. Жінка просила поради, що їй робити. Тамара Петрівна включила хлопчика у програму “Здоров’я дітей”, згідно з якою він протягом року отримував спеціальні вітамінізовані продукти, які суттєво покращили його стан здоров’я.

А через певний час хлопчина прийшов сам, засмучений. Поцікавилася, що сталося.

- Померла моя мама.

Відтоді ним і опікується фонд. Та й хіба лише ним? Підопічних у Тамари Петрівни багато.

Разом добро робити краще

Фонд “Дітям України - щасливе майбутнє” й організація “Медодар” опікуються багатьма знедоленими людьми, тими, які потребують допомоги. І надають її. Щороку розвозять продуктові пакети, організовують допомогу дітям-сиротам, дітям із малозабезпечених сімей, людям похилого віку, інвалідам. А взимку забезпечили антивірусними препаратами понад 300 ФАПів Рів-ненщини.

Свого часу провели благодійний проект “Знайти місце в житті допоможе комп’ютер”, який мав на меті безкоштовно навчити рівнян працювати на комп’ютері, щоб вони були конкурентноздатні на ринку праці. Тоді спонсорами виступили ЗАТ “Джей Ті Інтернешнл Компані Україна” та корпорація “Майкрософт”, котра надала програмне забезпечення. Протягом року більше тисячі рівнян змогли освоїти роботу на комп’ютері. Добрих справ у “Медодару” та фонду “Дітям України - щасливе майбутнє” багато. Свого часу в Рівному на заході до Різдвяних свят роздали понад 500 продуктових пакетів людям похилого віку, ветеранам війни, інвалідам, малозабезпеченим сім’ям, у північних районах області таких пакетів було роздано понад 10 тисяч.

А поїздки з благодійною метою у північні райони області, уражені радіацією, просто постійні. Цьогоріч Тамара Петрівна розвезе продуктові пакети дітям-сиротам, інвалідам та багатодітним родинам Зарічненського та Володимирецького районів, для п’ятьох діток має путівки в “Артек”. Вона постійно тримає в полі зору родини, яким найсутужніше, і завжди намагається допомоги. Є також діти-сироти, яких фонд підтримує весь час. А взагалі, діяльність Фонду та “Медодару” така ефективна тому, що її очолює жінка з небайдужим серцем, жінка з душею, сповненою доброти, жінка ініціативна й енергійна - Тамара Петрівна Мазяр.

…Якось у переддень Великодня вона затрималась в оселі жінки з поліського села: адже часто для людей важливе буває спілкування.

- Дякую, дякую вам за вашу доброту, - говорила старенька, прикладаючи спрацьовані руки до грудей. А потім зронила: “А зачекайте-но трошки. Я зараз”. І кинулася в хату. Через хвилину винесла білоголову паску, прикрашену різнокольоровими горошинками: “Візьміть...”. Коли ж помітила, що Тамара Петрівна хоче відмовитися, сказала: “Від цього святого хліба відмовлятися не можна…”.

Згодом, коли вони родиною сиділи вдома за святковим столом, у центрі стояла бабусина паска і аж посміхалася. Вона була веселою і гарною від натруджених рук тієї жінки, від її щирості, її доброго серця. І Тамара Петрівна подумала, що хай там що не говорять, а на світі є закон збереження доброти, і його ніхто скасувати не може. Добра справа, зроблена тобою, повертається сторицею. Навіть не до тебе, до інших, бо співчуттю, співпереживанню, бажанню виручити людину в біді, допомогти їй треба вчити на власному прикладі. Що й робить Тамара Мазяр.