“Этот День победы… пропах”

Свято перемоги та розбрату

Адже бажаючих прикрасити власний офіс чи балкон червоним стягом майже й не було. Лише на приміщенні Рівненського державного аграрного коледжу певний час майорів прапор СРСР, але до вечора його зняли. Та й на державних установах не довелося побачити радянської символіки. Навіщо тоді стільки галасу навколо цього винятково політичного питання? Ще й на сесіях Рівнеради лише час та нерви депутати витрачали і виходить дарма. Мешканці нашого міста давно випередили в розвитку деяких народообранців і навіть у думках не мали бажання щось там чіпляти на балконах. Всіх більше обходить думка, чому овочі на базарі подорожчали на 80 відсотків і де обіцяне підвищення зарплати, а не з яким прапором йти у колоні.

А зрештою, цьогорічний парад майже нічим не відрізнявся від минулорічних. Так само ветеранів, які забажати прийти, провезли в автобусах вулицею Соборна до Дубенського меморіалу. За ними пройшлися військові з 13-го Армійського корпусу, студенти Острозького ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою. За ними слідували афганці та учасники інших бойових дій, представники політичних сил - Партії Регіонів, КПУ, СПУ, Народної партії, ВО “Батьківщина”, “Народної самооборони” та деякі інші. Всі йшли під партійними прапорами, лише ВО “Батьківщина” вирізнялася з усіх величезним державним прапором, який розтягнули у колоні. Виглядало досить оригінально та цікаво. Приємно, що упродовж усього руху колони на узбіччі стояли рівняни з квітами у руках, тобто свідомо чи підсвідомо 9 травня для них лишилося як не святом, то датою вшанування полеглих у тій страшній війні. Де-не-де можна було побачити й ветеранів, які стояли на тротуарі й поглядом проводжали колону - років двадцять тому вони ще мали здоров’я пройти цією вулицею.

На Дубенському меморіалі учасників війни розсадили на заздалегідь приготовлені місця, аби вони мали змогу послухати виступи місцевих чиновників. Промови керівників області й міста, народних депутатів були дуже схожими - кожен з них вказував на величезні втрати, яких зазнала Україна в роки війни і наголошував на тому, що ми не маємо права забути безсмертний подвиг наших предків. А ще обіцяли допомагати.

Після цього керівники поклали вінки до пам’ятників полеглих воїнів, вшанували пам’ять про них салютом.

Володимир ПОПИК

А тим часом ветерана Іллю Давидовича Махінько, кулеметника, який захищав та визволяв Рівне, члени бюро міської організації партії “Сильна Україна” після параду привітали та надали матеріальну допомогу.

У кращих традиція “совка”

Кардинально іншу точку зору щодо святкування 9 травня мають представники Рівненської обласної організації УНП. “Відчуття було таке, що надворі не 2011-й, а десь 1985-ий рік і зараз із привітаннями виступить генсек комуністичної партії. На одязі поодиноких громадян були георгіївські стрічки. Про вояків УПА ніхто не згадав, влада навіть не помолилася за мільйонами загиблих.

Найбільшою ж ганьбою стали УАЗи попереду колони, на одному з яких було встановлено не копію прапора Військради 3-ї ударної армії, відомого як прапор №5, що було закріплено на Рейхстазі, а червоний прапор СРСР. Українського національного прапору попереду колони не було взагалі!

Найпершим автомобілем, який їхав у голові колони був “Volksvagen Passat” з автопарку Рівненської Державтоінспекції. Символічно, що автомобілі країни, яка була переможена у війні - нині рухалися в голові колони на параді країни-переможця...

Свою позицію з приводу “свята” висловили лише обласні організації Української Народної Партії та ВО “Свобода”. На майдані Незалежності ними були розміщені намети та роздавались листівки. Треба відверто сказати, що всі, хто підходив до наметів з іншою точкою зору, були доволі агресивні і переважно російськомовні. Найцікавішою була репліка старшої пані з георгіївською стрічкою: “Мало мы вас в колодцы бросали”. Так що одразу стало ясно, ветераном якої війни і ким є ця жінка.

Голова Рівненської обласної організації Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Олег ОСУХОВСЬКИЙ зазначив: “Як у будь-якій цивілізованій європейській країні, що постраждала від режимів Сталіна та Гітлера, 9 травня в Україні слід було би молитися у храмах за мирне небо над головою та за упокій всіх, хто загинув за волю нашої рідної землі”.

Точка зору

Свято Перемоги в Україні стає все частіше приводом не стільки вшанувати події минулого і привітати ветеранів, скільки висловити своє бачення майбутнього держави. На жаль, сьогодні залишилось в живих дуже мало ветеранів Другої світової війни, які дійсно воювали. Це не дивно, бо тим двадцятирічним хлопцям та дівчатам, які влітку 1941 року прийняли на себе перший удар ворога, сьогодні вже дев’яносто, а для України, де середня тривалість життя “не дотягує” до сімдесяти років, це дуже багато. Вже вийшли на пенсію ті, хто народився вже після війни. Так що, можна сказати, що 9 травня є більше історичною датою для народу України. Тому питання, під якими прапорами йти в цей день, стає проблемою політичною, а в колонах все більше політично активної молоді.

Події 9 травня в кількох областях Західної України (Рівненщину, на щастя, вони не зачепили) підтвердили роз’єднаність суспільства і глибоку прірву між баченням ролі СРСР у Другій світовій війні між різними регіонами однієї держави. Це небезпечний, але зрозумілий факт. Якщо більшість населення Східних та Південних областей сприймає генетичний зв’язок із Росією і вважає, що наша спільна історія об’єднує наші народи та принаймні на звичайному рівні не проти інтеграції у різних формах таких, як Митний союз (“східної” еліти це не стосується), то на Західній Україні ситуація прямо протилежна. Для більшості електорату спогади про Радянський Союз, навіть у контексті перемоги над нацизмом є неприпустимими. Як говорив наш перший президент Леонід Кравчук, “маємо те, що маємо”, тобто фактично розколоту ідеологічно країну. За таких умов влада змушена, аби мати хоча б мінімально цілісну концепцію історії, псувати власний рейтинг, або на Заході, або на Сході. Минулий президент вибрав Схід. Нинішній - Захід. На жаль, за двадцять років існування держави Україна об’єднати регіони (не плутати з одноіменною партією) не вдалося нікому. Як і не вдалося виробити спільної концепції нашого розвитку, яка нагадує російський герб, де птах однією головою дивиться на Схід, а іншою на Захід. Як за таких умов можна кудись прямувати, автору не зрозуміло.

Президент України нагородив орденом “За заслуги” III ступеня учасника партизансько-підпільного руху у Великій Вітчизняній війні, заступника голови Рокитнівської районної ради ветеранів війни і праці Андрія Гречка. Державну нагороду ветеран отримав “За мужність і самовідданість, виявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, вагомий особистий внесок у справу соціального захисту ветеранів, багаторічну громадську діяльність”.

Ще двоє наших земляків отримали відзнаки Віце-прем’єр-міністра України - Міністра соціальної політики України Сергія Тігіпка. “Знак пошани” отримав голова Рівненської обласної організації ветеранів України Іван Кравчук, а Почесну грамоту Міністерства соціальної політики України - заступник голови Рівненської міської організації ветеранів України Віктор Шевченко.

Володимир КОНЄВ