НЕ РОЗРАХУВАВ СИЛИ

Вийшов назустріч до воріт. Жінка, коли побачила його, ще більше заголосила:

- О, Боже милосердний! Людські дружини везуть своїх чоловіків з дому на кладовище, а я свого тягну з кладовища додому!

Упізнав сторож її, знав і чоловіка, який дружив з оковитою. Згадав, що вчора була Провідна неділя, люди залишали за звичаєм чарки з горілкою на могилках своїх рідних. От і осушував їх чоловік, та не розрахував свої сили - заснув на цвинтарі...

ПОКОЇВКА

- Усе, - заявила Ганна Павлівна чоловікові. - Щоб завтра цієї покоївки в хаті не було.

- Це чому? - здивувався Іван Петрович.

- Ти що думаєш, я дурна? - Я давно спостерігаю за тобою, бачу, як ти дивишся на неї, немов кіт на сало. Так і крутишся поруч, своїми банькуватими очима роздягаєш її, коли заходить у нашу спальню прибирати. Та в тебе ж онука старша за неї! І не соромно тобі, дурню старий? Сьогодні ж розрахуй і приведи якусь бабусю, щоб я була спокійна, коли залишаю її в хаті з тобою.

Іван Петрович не сперечався:

- Добре, Галю, твоя воля для мене закон. Маю таку на прикметі, думаю, вона тобі сподобається.

Через декілька днів прийшов додому з вродливою, років за сорок, жінкою. Вдягнена вона була за останньою модою, на голові гарна зачіска, брови шнурочком, підведені чорним олівцем, на губах рожева помада. Стояла і, усміхаючись, дивилась на Ганну Павлівну. У тої аж дух перехопило.

- Це хто? - схвильовано запитала.

- Знайомся, Ганю, це наша нова покоївка, Варвара Петрівна. Ти ж просила мене привести бабусю. От я і виконав твоє бажання. У Варвари вже двоє онуків, тож приймай її в нашу сім’ю. У Ганни Павлівни й мову відібрало...