Навіщо служниці вища освіта?

“Люди, в яких я жила й працювала в Німеччині, ніяк не могли повірити, що їм прислуговує людина з вищою освітою… Втім, у цій країні моє благополуччя насамперед залежить від того, як ставиться до мене ця сім’я, - як до незамінної помічниці в домі, про потреби якої теж дбають, чи як до прислуги, на якій можна зірвати злість і змінити її на ласку, коли покращиться настрій. У Німеччині я працювала багато й важко, всі умови програми, за якою я їхала за кордон, були порушені, але це мене загартувало, і я навчилася покладатися лише на себе”.

Ці слова - уривок із листа моєї подруги Аліни, яка вже другий рік живе й працює за кордоном. Вперше вона поїхала в Німеччину в рамках молодіжної освітньої програми, за якою можна один рік пожити в сім’ї іноземців, вивчити мову й культуру країни. Аліна доглядала за дітьми, робила хатню роботу, а ввечері відвідувала мовні курси. Німецька родина ставилася до дівчини зверхньо, як до прислуги, вони до останнього не вірили, що їхня гувернантка має вищу освіту.

Наступного року моїй подрузі випала нагода потрапити до Австрії. Оскільки мову Аліна знала вже досить добре, то вирішила вступити до місцевого університету. Але для того, щоб заплатити за навчання, їй доводилося постійно економити. Кишенькові гроші швидко розходилися, а підзаробити вдавалося рідко. Життя дівчини надзвичайно змінилося після виїзду за кордон, їй постійно доводилося стикатися з труднощами, - як фізичними, так і психологічними. Але все це, за словами Аліни, гартувало її характер.

Молодь рветься за кордон

Я вирішила дізнатися, що думає рівненська молодь про роботу за кордоном. Опитавши десятьох рівнян у віці від 20 до 35 років, з’ясувала, що 9 із них згодні зібрати речі хоч зараз.

Серед молоді побутує думка, що виїзд у багату закордонну країну – це вже, фактично, самореалізація, досягнення бажаного. А дехто вважає, що одразу треба налаштовуватися не просто на виїзд на роботу, а на еміграцію, мовляв, “хто захоче після гарного життя повертатися в нашу реальність?”

»Австрійські» борги - українській дружині

Втім, щоб залишитися за кордоном, одного рецепта для всіх немає: хтось покладає надії на милість роботодавця, хтось - на щасливий випадок... Дівчата, здебільшого, сподіваються на вигідне одруження з іноземцем. Але майте на увазі, що, хоча українки - найвродливіші жінки в світі, іноземці не завжди пропонують їм руку, серце й штамп у паспорті. А якщо й пропонують, то не завжди через шалене кохання. Одній моїй авантюрній знайомій вдалося вийти заміж за австрійця. Здавалося, життя складається добре: не треба хвилюватися про продовження візи, а головне - при одруженні з іноземцем надається право на роботу в країні. Але австрієць виявився ще більшим авантюристом... Він залишив свою жінку, залишивши їй усі свої борги (за законом, при одруженні спільним у дружини й чоловіка стає не тільки майно, а й борги). Звичайно, серед інтернаціональних трапляються навіть дуже вдалі шлюби, але, милі дівчата, не будьте надто довірливими!..

І ще, насправді, нас на Заході ніхто не чекає, у них своє безробіття процвітає. У будь-якому випадку, виїжджаючи за кордон, розраховувати ви можете лише на чорнову роботу, на яку не погоджується місцеве населення. І пам’ятайте, що жодна капіталістична країна не заохочує розвиток такого заробітчанства, що сприяє появі нелегальних, “підпільних” фірм, які обіцяють своїм клієнтам “рай за кордоном”. Тому молодим людям, особливо дівчатам, слід бути дуже обережними, адже саме вони найчастіше стають жертвами торгівлі людьми.

Чужого навчайтеся -

й свого не цурайтеся

Втім, поїхати за кордон легально все-таки можливо. Так, наприклад, мій однокурсник Андрій виграв Зелену картку (Green Card), поїхав до Америки, почав добре заробляти. Коли він востаннє приїжджав у Рівне, то говорив: “Я радий, звісно, що поїхав, здобув новий досвід, враження. Але планую повернутися додому, хоч заробляю тут набагато більше, ніж отримував би в Рівному і навіть у Києві. Мене вражає обмеженість тамтешніх людей, вони дивляться на життя з точки зору долара, хоча... це й справді найцінніше, що в них є”. За його словами, у Штатах є великий попит на обслуговуючий персонал - нянь, гувернанток, різноробочих. Але, відповідно до американського законодавства, такої робочої візи вам ніколи не нададуть, бо цим категоріям робітників вони чомусь не дозволені.

“…В Австрії я потрапила в гарну сім’ю і нарешті дістала реальну можливість познайомитися з країною, її культурою. Я багато подорожувала, відвідувала музеї, виставки, вивчала мову. Взагалі, за кордоном дуже цікаво. Перебуваючи тут, ти зростаєш як особистість, випробовуєш свої сили, починаєш чітко розуміти, чого прагнеш, отримуєш безцінний досвід спілкування із людьми різних національностей, пізнаєш себе. Тому молодим людям я раджу їхати за кордон лише на легальну роботу”, - такими словами закінчує свій лист Аліна.

Зараз моя подруга живе, вчиться і працює в Зальцбурзі (на фото) - рідному місті великого Моцарта. Коли я дивлюся на фото з зображеннями цього міста, у мене перехоплює подих - яка краса! Залишається тільки уявляти, що відчуває Аліна, спостерігаючи ці чудові краєвиди щодня. Справді, хотілося б, щоб наша молодь мала можливість отримувати нові враження й знання, працюючи за кордоном. Тільки не лакеями чи чорноробочими, а високооплачуваними спеціалістами.

А ще хочеться, щоб українці, набравшись досвіду від провідних держав, накопичивши знань, поверталися в рідну країну. А ця країна мала б належно забезпечити молоде покоління, яке є рушієм розвитку і прогресу. Адже свій життєвий шлях молодь фактично прокладає самотужки.