Без газу, зате з комп’ютером

А що там, у хащах?

Знайти це невеличке село виявилося не так вже й просто. Їдучи ледь помітною дорогою, яку проклали полози саней, авто часто-густо буксувало в кучугурах снігу, з’їжджало з поміченого шляху і звертало на бічні дороги, які вели десь у глибину лісових хащів. Не без допомоги зустрічних людей все ж доїхали до Нивецька.

У кожного села є своя легенда, і Нивецьк - не виняток. Про історію його виникнення автору повідали у Нивецьківській ЗОШ I-II ступенів. Стара дерев’яна будівля, побілена вапном, стоїть уже 72 роки, її класи досі опалюються хмизом. Грубка обігріває і учительську. Саме прозвучав дзвоник на перерву, отож мені пощастило познайомитися чи не з усіма вчителями школи, а також із директором Ларисою КЛЮЙКО. За її словами, тут навчається 65 учнів, а основні предмети їм викладають 16 вчителів.

Про Нивецьк взагалі-то залишилося мало відомостей. Але ті архівні дані, що вдалося відшукати в літописних джерелах, зберігаються саме в стінах школи. Існує давній переказ, що назва села походить від слова “нива”. Втім, за іншою легендою, село зветься Нивецьком через те, що давнє поселення, яке існувало на цьому місці, було знищене навалою монголо-татар “нанівець”. У старовинному урочищі неподалік Нивецька люди й досі виорюють череп’яний посуд, знаряддя праці та металеву зброю. Перше поселення нараховувало близько 35 дворів з однокімнатними будинками, вкритими соломою.

У селі було добре розвинене скотарство й тваринництво. З тих давніх часів знаються на вичинці шкір, з яких роблять збрую для коней, шкіряні ремені. Цікаво, що саме через це вміння жителів Нивецька ще називали “ремінчуками”. На той час кожне село на чомусь кваліфікувалися - по-сусідству мешкали ткачі, бондарі, горшкомази. Пережило село і війни, і голод, і незгоди…

Комп’ютер

та батарея замість рахівниці і поличок

Першою, з ким довелося зустрітися у Нивецьку, стала працівниця місцевого відділення зв’язку Тетяна ГОНЧАРУК. Вона, корінна жителька села, поштарем працює уже понад 30 років. Тут проживали її батьки, тут вийшла заміж, у Нивецьку народилося і п’ятеро її дітей. Нині це вже дорослі люди, які працюють і навчаються у різних містах нашої області. Професії діти пані Тетяни обрали найблагородніші - хтось працює лікарем, хтось -учителем.

Старшого сина Олега знає все село, адже працює в місцевій школі вчителем географії. У навчанні хлопець завжди вирізнявся особливою старанністю, тому й закінчив Кременецьке училище, Рівненський та Волинський гуманітарні університети з відзнакою. І хоча через нестачу коштів не вступив до аспірантури, здобута освіта допомогла пану Олегу досягти в житті значних результатів, тому й вирішив балотуватися на посаду сільського голови.

Про всі новини, що відбуваються у світі та країні, нивечани дізнаються з телевізора та газет, які розносить працівниця пошти по всіх домівках. А щоб прибуток був більшим, відділення зв’язку ще й різними товарами торгує. На імпровізованій вітрині (її заміняє холодна батарея) розміщені різні господарські товари, призначені для селян.

А от у сільській раді, поверхом вище, кореспондента “РР” знову чекала несподіванка. В кабінеті за “останнім словом техніки” - комп’ютером - сиділа бухгалтер - приємна бабуся в окулярах і картатій хустинці. Помітивши здивоване обличчя чужої людини, ніби виправдовуючись, промовила: “ Кругом використовують цю машину, то ж довелося і собі з рахівниці за нього пересідати. Внук навчив його вмикати, створювати таблиці і вносити всі необхідні дані. Ось так і працюємо”.

»Полювання» на сонячний камінь

Як розповіла секретар Нивецької сільської ради Ніна КУЛИК, сьогодні в селі проживає 712 чоловік. Працює селянське господарство, де вирощують понад 300 голів великої рогатої худоби. На свята нивечани прямують до сільського клубу, де влаштовують концерти зі співами і танцями. Але молоді з кожним роком тут усе менше й менше. Роботи хорошої немає, от і роз’їжджаються у великі міста і там влаштовують свою долю. Ті ж, хто залишився, живуть “на те, що Бог пошле”. А посилає він, здебільшого, сонячний камінь, тобто бурштин.

За словами одного з місцевих добувачів, на території Нивецька покладів благородної смоли чимало. Окрім дрібного каміння, трапляються й унікальні знахідки. Так, минулого року пощастило відшукати камінь вагою понад кілограм. А кілька років тому поблизу Нивецька було викопано шестикілограмову глибу, яку одразу придбав багатий іноземець.

- У село часто приїжджають перекупники сонячного каменю, які скуповують у людей все, що вдалося знайти, - розповідає бурштиношукач Михайло. - Ціни залежать від розміру і ваги камінців: за великі платять краще, малі - дешевші. Не останнє місце в оцінюванні займає і прозорість смоли. Варто сказати, що нивецький бурштин - один із найкращих у Європі. Дрібні камінці використовують для ювелірних виробів та декоративних прикрас, а от великі продають за кордон приватним колекціонерам, які за бурштиновий п’ятикілограмовий камінь можуть викласти до 50 тисяч євро.

Але життя у шукачів каменю несолодке, адже промишляють вони бурштином незаконно. Отож, переховуються від правоохоронців, від різних заїжджих контролерів. Не раз бувало, що конфісковували в них спеціальні пристрої, які можна придбати на чорному ринку, - водяні помпи. Більшість копає лопатами, адже такий інструмент є в кожного. Буває, що поклади розташовані досить глибоко, от і доводиться рити величезні ями, які подекуди сягають п’яти - шести метрів углиб.

Від бородавок врятує знахарка

Хоча на території Нивецька є свій фельдшерсько-акушерський пункт, його жителі частенько надають перевагу знахарському ремеслу, звертаючись за послугами до бабусь, які лікують травами, наварами, корінням і знають усілякі замовляння.

Так, пану Івану, який займається різьбярством по дереву і знає, що це таке - загнати під шкіру скалку, не раз доводилося звертатися за допомогою до сусідки - бабусі Христини, якій нещодавно виповнилося 82 роки. Переживши війну і голодомор, вона має трьох дітей та четверо онуків, щоправда, всі вони живуть далеко за межами Нивецька. Старенька майже ніколи не хворіє, адже п’є різноманітні чаї з трав, які сама збирає в полі та в лісі. Радо допомагає й односельчанам: тому дасть настою від болю в печінці, іншому протяг курячим яйцем викачає. Скалку з пальця виймає особливим і абсолютно безболісним методом: обмаже поранене місце спеціальною сумішшю з їдким запахом, і трісочка сама собою з пальця вилазить.

- Жінки звертаються до старенької, аби змовити бородавки, - розповідає сусідка знахарки, - Коли в мене на руці ця болячка з’явилася, то теж пішла за допомогою до бабусі. Вона сказала помазати бородавку розрізаною навпіл цибулиною і закопати овоч під капіж (місце, куди вода під час дощу з будинків капає). Сказала, що навіть не помічу, куди вона й дінеться. Спочатку я щоранку на бородавку дивилася. А одного разу закрутилася по господарству і геть про неї забула. Коли ж увечері згадала… На тому місці, де була бородавка, навіть сліду її не лишилося.