ПАТ “Волинь- Цемент”:

Починали з двадцяти діжок

Початком історії Здолбунівського цементного заводу можна вважати 1876 рік, коли чеські брати-підприємці Єленики побудували неподалік від залізничної станції невеликий цемзавод. Ручна праця, п’ять жорен кінської тяги, така ж кількість печей випалу, склад сировини для сушіння валків із глини та крейди - саме так виглядав майбутній флагман цементної галузі. Двадцять маленьких діжок цементу - стільки продукції на добу випускали здолбунівці в перший рік існування заводу.

У 1889 році брати Єленики створили товариство “Єленик і Ко”, яке в подальшому забезпечило розширення виробництва та його модернізацію. Наприкінці 90-х років ХІХ століття на заводі побудували шахтові печі “ДІТЧА”, встановили цементні млини фірми “СМІДТ”, налагодили випуск портландцементу. На підприємстві працювало вже 200 робітників, які випускали 90 тонн цементу за добу. Архівні документи, які збереглися до нашого часу, свідчать про те, що вже у ті роки якість здолбунівського цементу відповідала найсуворішим технічним вимогам.

У 1910 році завод придбало акціонерне товариство “Волинь”, керівництво якого знаходилось у Варшаві. Підприємство реконструювали, встановили три обертові печі й змонтували три цементних млини. Чисельність робітників зросла до 300 осіб, річне виробництво цементу досягло 24 тисяч тонн.

У роки Першої Світової війни обладнання на заводі демонтували і вивезли у Росію. На повну потужність завод запрацював лише у 30-х роках ХХ століття. Тоді у три зміни працювало більше 400 робітників, які щороку виробляли близько 85 тисяч тонн цементу. З’явилися перші партії цементу марки 500.

Під час Великої Вітчизняної війни в окупованому Здолбунові цементний завод та міську електростанцію повністю зруйнували, а нині діючий кар’єр крейди став місцем страти мирних жителів. Донині щороку, як символ смутку, тут покладають вінки до пам’ятника, встановленого на місці поховання розстріляних понад 4300 жителів.

Будівництво нового заводу

Відбудова цементного заводу почалася у лютому 1944 року, одразу після звільнення Здолбунова. Не покладаючи рук, в тяжких умовах розрухи та голоду, здолбунівчани буквально за рік змогли підняти завод з попелу. І вже у червні 1945 року виробили та відвантажили у напрямку Києва на відновлення Хрещатика перші 600 тонн цементу. З 1946 року розпочався серійний випуск цементу марки 500.

Те далеке повоєнне десятиріччя (1945-1955) було рівнозначне століттю. Титанічний труд радянської людини з поверненням до мирного життя на рідній землі ознаменувався великим будівництвом і країна потребувала високоякісного цементу. У 1949 році Кабінет Міністрів СРСР приймає рішення про будівництво Ново-Здолбунівського цементного заводу, яке розпочалося в 1952 році. Відкрилася нова, досить непроста сторінка в історії Здолбунова. Будівництво нового заводу - це був воістину всенародний порив. Спеціалісти із багатьох міст та селищ СРСР щоденно, як на фронті, в люті морози і спеку, вершили трудові подвиги. Разом із заводом зводилося і селище цементників. Директором майбутнього підприємства призначили Юрія Дмитровича Кирилова.

У 1955 році, коли були завершені основні будівельні роботи, розпочався монтаж обладнання та пусконалагоджувальні роботи. Гігантський труд багатьох сотень робітників завершився в ніч з 12 на 13 червня 1956 року, коли в експлуатацію ввели першу 118-метрову обертову піч. Ця подія була настільки визначна в житті здолбунівчан, що навіть сьогодні - через 55 років ветерани заводу пам’ятають той день. Це була перша трудова перемога працівників Ново-Здолбунівського цементного заводу.

У 1957 році ввели в експлуатацію другу і третю технологічні лінії. Для збільшення потужностей заводу, в 1959 році розпочалося будівництво ще чотирьох обертових печей. А у 1961 році запустили в експлуатацію четверту і п’яту технологічні лінії. Знаковою подією того часу стало освоєння колективом заводу, одним з перших у колишньому Радянському Союзі, проектних потужностей 170-метрових обертових печей. І ще багато років завод навчав спеціалістів з багатьох радянських республік навичкам роботи на великих обертових печах. Тоді ж, вперше у практиці цементної промисловості здолбунівські цементники запровадили гідротранспортування крейдяно-суглинкового шламу із кар’єру крейди на завод на відстань 3,6 км.

У 1962 році ввели у дію технологічну лінію з обертовою піччю №6, а у наступному - завершили будівництво технологічної лінії №7.

Водночас разом з розширенням цементного виробництва, почалося спорудження заводу азбестоцементних виробів на п’ять технологічних ліній потужністю 155 млн. умовних плиток шиферу на рік, який ввели у дію в 1964-1965 роках.

Передовик промисловості країни

У 1963 році цементний та шиферний заводи були об’єднані в Здолбунівський цементно-шиферний комбінат. Він став одним з найбільших потужних та передових підприємств промисловості будівельних матеріалів країни. Близько трьох тисяч працівників, сім технологічних ліній, нова компресорна станція… Була проведена реконструкція трьох 118-метрових обертових печей з доведенням їх діаметра до 3,6 м по всій довжині, що дозволило збільшити річний випуск високоякісного клінкеру до 100 тисяч тонн; корінна реконструкція пилегазоочисних споруд обертових печей № 1, 2, 3. І це лише частина робіт із реконструкції заводу, що здійснювали в ті роки.

На початку 1966 року здолбунівські цементники довели продуктивність 170-метрових обертових печей до 50 тонн клінкеру на годину. Впровадили велику кількість раціоналізаторських пропозицій, що дозволило, починаючи з 1965 року, випускати більше 2-х мільйонів тонн цементу в рік. Не обходили повз комбінат і державні нагороди: середня марка здолбунівського цементу стала найбільш високою в Україні та третьою у СРСР. Високоякісному портландцементу марки 600 вперше в Радянському Союзі у 1971 році присвоїли Державний Знак якості, а у 1973 році - відзначили таким чином і тампонажний портландцемент.

У 1972 на комбінаті почали випуск промислової партії портландцементу марки 700, за розробку технології випуску якого авторів робіт у 1964 році висували на здобуття Ленінських премій. Це - головний інженер комбінату І.М.Туркот та начальник лабораторії А.Д.Островська.

У вересні 1968 року директором комбінату призначили Олександра Васильовича Вороб’я.

Професійний рівень спеціалістів заводу був настільки високий, що у 70-80-х роках минулого століття кращі працівники надавали практичну допомогу в будівництві, здійсненні пусконалагоджувальних робіт та введенні в експлуатацію цементних заводів в усіх куточках світу: Монголії, Республіці Малі, Єменській Арабській Республіці, Іраці та В’єтнамі.

У 1981 році на Здолбунівському цементно-шиферному комбінаті випускали вже дев’ять марок цементу, сім з яких відзначили Знаком якості.

У 1986 році директором комбінату призначили Сергія Йосиповича Царука, тоді ж був виведений з експлуатації старий майданчик цементного заводу, який на той час входив до складу Здолбунівського цементно-шиферного комбінату.

Труднощі лише загартовують

Період перебування Сергія Йосиповича на посаді директора підприємства відзначився великими змінами - за цей час перестав існувати СРСР, Україна стала незалежною державою, відбувся розвал централізованої планової економічної системи та болісний перехід до ринкових умов господарювання. То були непрості часи для підприємства, особливо всім відомі 90-ті - часи “дикого” капіталізму, коли виробництво катастрофічно скорочувалося, не було грошей, щоб виплачувати зарплату працівникам, не говорячи вже про необхідні ремонти та капіталовкладення. У листопаді 1994 року наказом концерну “Укрцемент” цементно-шиферний комбінат був перетворений шляхом корпоратизації у Здолбунівське акціонерне товариство відкритого типу з виробництва цементу і шиферу “Волинь”. Економічна криза тих років не доз-волила приватизованому підприємству працювати стабільно. Знижувалися обсяги виробництва, почалися затримки виплати заробітної плати, спостерігався відтік кваліфікованих робітників. Однак, адміністрація не дозволила подрібнити виробництво і спродати його за безцінь. А як тільки виникала можливість, на заводі проводили реконструкцію технологічного обладнання, модернізацію окремих агрегатів, удосконалювали технологічний процес виробництва цементу.

Нелегким був і період з 1995 по 2000 рік. Але саме завдяки професіоналізму Сергія Царука вдалося зберегти виробництво та колектив, якому по праву, за виявлену стійкість та мужність в ті роки, можна присвоїти звання “Колектив ударної праці”. Титанічну працю генерального директора з гідністю оцінили на початку 2000-х з приходом нового головного акціонера - міжнародної компанії “Дікергофф АГ”, яка понад 155 років займається цементним виробництвом і має свої представництва у багатьох країнах світу. Фінансова допомога німецької промислової групи дозволила стабілізувати роботу підприємства, наростити обсяги випуску продукції, збільшити її асортимент. А вже улітку 2001 року група компаній “Дікергофф” сформувала стратегічний альянс з групою “Буцці Унічем”, яка вже за рік стала одним із основних акціонерів групи “Дікергофф”. З цього часу розпочалася нова ера в історії ВАТ “Волинь-Цемент”, адже підприємство стало повноправним членом великої міжнародної родини цементних заводів “Буцці Унічем - Дікергофф”.

Є чим пишатися

Сучасне обладнання, удосконалення виробничих процесів, постійна співпраця із зарубіжними спеціалістами, - усе це дозволяє рік у рік істотно нарощувати обсяги виробництва. У 2004 році виробництво склало 1012,6 тисячі тонн, а в 2005-му - 1370 тисяч тонн. При цьому з’явилася можливість випускати цемент усіх марок і модифікацій. Зокрема, спеціальні тампонажні цементи для потреб газової та нафтової промисловості.

За період з 1956 по 2006 рр. на новому заводі виробництво цементу склало 72 384,3 тисяч тонн, а на старому (1945-1987) - 10 066,15 тисяч тонн.

Професійний менеджмент та підтримка головного акціонера - групи компаній “Буцці Унічем - Дікергофф” дозволили підприємству з гідністю пережити тяжкі роки світової фінансової кризи, яка вплинула на вітчизняну економіку, особливо на будівельний сектор. Згадаємо початок 2009 та 2010 років. Зменшення вдвічі обсягів будівельних робіт, значне падіння виробництва цементу, стрімке зростання ціни на природний газ, нестача обігових коштів, припинення кредитування, зменшення реальних доходів населення - здавалося ще трохи і доведеться припинити роботу підприємства. Ситуація була настільки складна, що неможливо було прогнозувати навіть найближчу перспективу. Але, попри все, вдалося зберегти виробництво, а головне - зберегти колектив.

Погляд на сьогодення

Сьогодні Публічне акціонерне товариство “Волинь-Цемент”, під керівництвом Генерального директора Сергія Ігоровича ДУДЗЯНОГО, - це сучасний приватний завод, один із лідерів цементної промисловості України за якістю продукції. Він займає 10 відсотків ринку цементу в Україні, а 5 відсотків продукції завжди відправляється на експорт. З 2001 року ПАТ “Волинь-Цемент” користується перевагою вертикальної інтеграції, адже входить до конгломерату світового масштабу з виробництва цементу, бетону та інертних компонентів, утвореного компаніями “Буцці Унічем” та “Дікергофф”. До того ж ПАТ “Волинь-Цемент” є членом Української асоціації підприємств та організацій цементної промисловості “Укрцемент”.

Взірець ведення чесного бізнесу

ПАТ “Волинь-Цемент” є одним із бюджетоформуючих підприємств Рівненської області та взірцем ведення чесного бізнесу. Це дозволило товариству два роки поспіль (2006 і 2007 роки) стати кращим платником податків області до Державного бюджету.

Безперечним є той факт, що продукція ПАТ “Волинь-Цемент” відома далеко за межами України своєю якістю. У 2001 році підприємство відзначив європейський організаційний комітет проекту “ЕС-ХХІ век” міжнародною нагородою “Срібний дельфін” у номінаціях: “Керівник ХХІ століття” і “Підприємство ХХІ століття”.

Рецепт успіху - сталий розвиток

І рецепт такого успіху, як виявилося, доволі простий: сталий розвиток, інновації, щоденні покращення та модернізація виробництва. Задля цього ПАТ “Волинь-Цемент” виконує численні інвестиційні програми, які дозволяють повністю оновити та модернізувати виробництво, збільшити його обсяги та значно знизити собівартість.

Для цього на підприємстві відновили роботу третьої великої обертової печі, яка простояла більше 15 років, повністю реконструювали схему електропостачання ПАТ “Волинь-Цемент” (економічний ефект складає більше 1 млн. грн щомісячно). Крім того, вдалося побудувати та ввести в експлуатацію нове пакувальне відділення з технологічною лінією продуктивністю 200 тонн фасованого цементу за годину. Тепер управління системою, від подачі цементу на тарування до завантаження і складування, виконує оператор з диспетчерського пункту. Та головне те, що із запуском цього відділення значно зросли обсяги виробництва та відвантаження тарованого цементу. Запрацював новий блок відвантаження цементу в автомашини на самовивіз, що не лише прискорило завантаження продукції, але й за рахунок системи аспірації та аерації зменшило викиди цементного пилу в атмосферу до рівня європейських та світових стандартів (1,106 г/с пилу).

А ще - на цементних млинах з’явилися рукавні фільтри, шість цементних силосів старого блоку та сушильний барабан пройшли реконструкцію, на цементних млинах № 5 та 6 встановили обладнання фірми “МАГАТО”, завершується реконструкція сировинного переділу.

Слід звернути увагу і на введення в експлуатацію вугільного відділення, укомплектованого сучасним обладнанням, яке відповідає європейським та світовим стандартам. Саме цей інвестиційний проект дає можливість знизити собівартість продукції за рахунок зміни основної складової в собівартості цементу - газу на вугілля.

На першому плані - довкілля

Під особливим контролем - питання охорони довкілля. Як результат, у 2008 та 2010 роках ПАТ “Волинь-Цемент” переміг у Всеукраїнському конкурсі “Екологічна якість та безпека” у номінації “Екологічна якість та безпека виробництва”.

Змонтовані на обертових печах електрофільтри дозволили значно знизити викиди в атмосферу до рівня 10-25 г/с при гранично допустимій нормі викиду 42 г/с, а система аспірації бункерів навантаження цементу в автотранспорт за допомогою завантажувальних пристроїв німецької фірми “SCHENK” може знепилювати аспіраційне повітря при завантаженні автоцементовозів до рівня нижче 0,106 г/с пилу. Знизити рівень викидів пилу цементу в атмосферне повітря нижче європейських та світових стандартів змогли на підприємстві й за рахунок нового рукавного фільтру виробництва компанії “ZVVZ-Enven Engineering” (Чехія) на сушильному барабані, нових рукавних фільтрів виробництва компанії “Enven” (Чехія) на цементних млинах з одночасним встановленням систем дозування цементу фірми “SCHENK”. Крім того, ввели в експлуатацію очисні споруди зливових вод, змінили аспіраційне обладнання цементних силосів з встановленням фільтрів виробництва “Donaldson Ltd” (Велика Британія). А ще - купують нову техніку, найсучаснішим обладнанням укомплектовують лабораторії дільниць тощо. І це лише частина тих величезних змін, що відбуваються на підприємстві.

Звичайно, попереду ще дуже багато роботи - щоб бути конкурентоздатним підприємством у сучасному ринковому середовищі, потрібно постійно змінюватися, вдосконалювати бізнес-процеси, збільшувати обсяги продажу, зменшувати собівартість продукції, впроваджувати нові проекти. Адже саме це, у свою чергу, забезпечить ефективність роботи підприємства у довгостроковій перспективі та надасть впевненості у завтрашньому дні.

Скарбниця успіху флагмана цементної галузі

Багатство ПАТ “Волинь-Цемент” - це не лише обладнання, машини, механізми і технологічні програми, а й вміння та досвід багатьох поколінь цементників, їх традиції.

Нині в організаційній структурі підприємства налічується 11 дільниць, які об’єднані у три виробництва. На чолі виробництв стоять молоді, але досвідчені, високопрофесійні керівники: Борис Царук, Сергій Оверчук і Олександр Дацюк. Не відстають від них і начальники дільниць: Г.Г.Пахоруков, Ю.М.Степанюк, В.І.Томчук, І.Є.Палюшко, В.М.Павленко та О.Б.Швед. В авангарді йде начальник виробничої лабораторії і ВТК - відмінний керівник Алла Федорівна Науменко.

Прагнення до вдосконалення - ось те, що характерно для працівників цементного гіганта. У роботі вони сповідують такий принцип: “Сьогодні давати продукції більше, ніж вчора, а завтра - більше, ніж сьогодні й кращої якості”. А ще напевно знають, що “успіх там, де до нього прагнуть і наполегливо працюють”.

Поряд з цим, досягти мети можна лише спільними зусиллями. Без перебільшення можна сказати, що завдяки вмілому керівництву багатьох поколінь цементників на заводі сформувався справді дієздатний колектив, спроможний виконати будь-яке завдання; колектив, де кожний вболіває за долю свого підприємства, цінує кожну копійку та працю, вкладену в неї, як свою, так і чужу. А це - 835 працівників. Серед них, члени Ради директорів, високопрофесійні ТОП-менеджери: Генеральний директор Сергій Ігорович Дудзяний, технічний директор Петро Васильович Воробей, директор з виробництва Андреа Карнелос, фінансовий директор Станіслав Олександрович Лукін та директор з продажу Ігор Олексійович Давидюк.

Теплими словами слід згадати головних спеціалістів підприємства: головного механіка Юрія Кругляка, головного енергетика Юрія Огородника, головного бухгалтера Людмилу Собко, головного технолога Анатолія Терлигу тощо. Саме вони, працівники заводу, творили і творять його історію.

Директори заводу

Юрій Дмитрович Кирилов - директор Ново-Здолбунівського цементного заводу з грудня 1953 року, а з грудня 1963 року по червень 1968 року - директор Здолбунівського цементно-шиферного комбінату. Був автором винаходу способу виробництва швидкотвердіючого портландцементу, за що отримав авторське свідоцтво, та пересувної установки з виготовлення крейдяно-суглинкового шламу.

Олександр Васильович Воробей - директор Здолбунівського цементно-шиферного комбінату з вересня 1968 року по серпень 1986 року.

Під його керівництвом все нове у вітчизняній та зарубіжній практиці виробництва цементу і шиферу запроваджувалося на комбінаті.

Сергій Йосипович Царук - директор Здолбунівського цементно-шиферного комбінату з серпня 1986 року по грудень 1994 року; далі по червень 2001 року - Голова правління - Генеральний директор Здолбунівського відкритого акціонерного товариства з виробництва цементу і шиферу “Волинь”; а з грудня 2001 року по квітень 2011 року - Генеральний директор Здолбунівського ВАТ “Волинь-Цемент”, яке 18 червня 2010 року перейменовано у ПАТ “Волинь-Цемент”.

Наразі працює радником Генерального директора компанії “Дікергофф (Україна)”.

Сергій Ігорович Дудзяний - Генеральний директор Публічного акціонерного товариства “Волинь-Цемент” з 1 травня 2011 року. До призначення на посаду працював генеральним менеджером з продажу ТОВ “Дікергофф (Україна)”. Є яскравим прикладом керівника нової формації. Володіє відмінними керівними здібностями, знає методи та принципи сучасного менеджменту. Вільно володіє англійською мовою. Кандидат фізико-математичних наук, має багато наукових праць.