“Монтажмашбудпроект” – команда майстрів академічного зварювання

Дмитро Віталійович закінчив у 1975 році Київський механіко-металургійний технікум за спеціальністю “Технологія зварювального виробництва”. Його кар’єрне просування відбувалося досить швидко: щотри роки - нова “зірочка”. Від проек-ту до проекту зростав фаховий рівень мого співрозмовника, адже монтаж технологічного устаткування та виготовлення нестандартного обладнання кожен раз вимагали застосування творчого підходу до вирішення проблеми.

- У мене, - розповідає Дмитро СКОКОВ, - була хороша основа: відмінне знання технології металів та технології зварювання, а також чудові наставники - начальник зварювальної дільниці Анатолій Костянтинович Крестьянов та Анатолій Антонович Захаров, під керівництвом якого два роки працював майстром-виконробом. Теоретичні знання закріплював на монтажних роботах на потужних об’єктах радянської економіки: Одеський припортовий завод, Рівненське виробниче об’єднання “Азот” (монтаж агрегатів підготовки синтез-газу цеху циклогексану), другий блок Чорнобильської АЕС, Яворівське ВО “Сірка”. Працював головним зварювальником Рівненського спеціалізованого управління №64, начальником дільниці СУ-64, яка виконувала монтажні роботи на виробництвах Роздільського ВО “Сірка”, заводу “Рівнесільмаш” та Здолбунівського ЦШК, начальником виробничого відділу СУ-64. У 1991-му розрахувався й організував колективне мале підприємство “Монтажмашбудпроект”.

“Кабінет директора був у вагончику…”

- Дмитре Віталійовичу, 28 червня для Вас подвійне свято - не тільки День Конституції України, яка подарувала нам право на вільну працю, а й день заснування колективного підприємства “Монтажмашбудпроект”, яке вже 20 років успішно реалізує це право. Сьогодні Ваше КМП - лідер регіонального ринку в сегменті монтажу технологічного устаткування та виробництва нестандартного обладнання. Яким був початок історії підприємства - ровесника української державності?

- Дійсно, “Монтажмашбудпроект” був зареєстрований 28 червня 1991 року. Виробничу діяльність розпочали на базі СУ-64, де орендували приміщення і частину території. Після розвалу СУ-64 матеріальну базу перенесли на сусіднє підприємство, а у 2007 році придбали земельну ділянку на Київській. Кабінет директора був у вагончику, згодом побудували офісне приміщення з обладнаними душем, роздягалками для робітників, зараз завершуємо спорудження виробничої бази. Займаємося монтажем технологічного обладнання трубопроводів і металоконструкцій, виготовляємо нестандартне виробниче обладнання для вітчизняних підприємств.

Основні об’єкти, на яких ми працюємо сьогодні, - це ПАТ “Волинь-Цемент”, де за останні три роки зробили цех упаковки та здійснили роботи з аспірації шостої, а затим і четвертої печі; та ЗАТ “Консюмерс-Скло-Зоря”, де виконали значні обсяги робіт з реконструкції та модернізації підприємства. Серед наших постійних партнерів - ВАТ “Рівненська фабрика нетканих матеріалів”. Торік виграли тендер і виконували монтажні роботи у Житомирській області на будівництві заводу з випуску екологічно чистого палива - пелетів (гранульованих відходів деревообробного виробництва) в смт Ємільчине. Крім того, працювали на багатьох дрібних об’єктах.

- Вас не дивує те, що будівельні тендери часто виграють фірми без технічної бази з однокімнатним офісом у готелі?

- Я знаю такі фірми, де в штаті генеральний директор, бухгалтер за сумісництвом та одна прибиральниця, на сім подібних фірм в одному коридорі. Я нещадно борюся з ними, бо вони, передовсім, занижують ціну тендера. До речі, таких фірм чимало. Часом їхніх керівників я вперше бачу в житті, але вони запевняють, що можуть виконувати навіть досить складні монтажні роботи.

“Залишилося всього три промислові гіганти”

- Чи не здається Вам, Дмитре Віталійовичу, що кількість угод, укладених Вашим підприємством на виконання монтажних робіт, із точністю барометра вказує “погоду” в економіці регіону й держави? Чи збіга-ються показники Вашого “барометра” з даними офіційної статистики?

- Я не поділяю думку прем’єр-міністра про поліпшення економічної ситуації в Україні. Вважаю, що з 2008 року, коли держава опинилася у кризовому стані, у нас нічого не змінюється. Справа в тому, що немає структурних змін в економіці. Рівненські заводи, які працювали в минулому, зупинилися, а на їх місці нічого нового не створено. Залишилося всього три промислові гіганти - “Рівне-азот”, склозавод у Зорі та “Волинь-Цемент”. Назвати четвертий я не можу: “Рівнесільмаш” як упав, так уже й не встає.

- Там ніби збираються робити меблі…

- Цю ідею вони виношують чотири роки. Було стільки ентузіазму, ми вже ходили підприємством і приглядалися, як зробити реконструкцію меблевого цеху. Але гора, як кажуть, родила мишу. Коли я був начальником виробничої дільниці в СУ-64, “Рівнесільмаш” був моїм основним об’єктом. Монтаж усього обладнання на цьому підприємстві проведено працівниками СУ-64. Сьогодні завод ледве зводить кінці з кінцями за рахунок того, що продає те обладнання. Це всі їхні доходи. Судячи з жалюгідного стану багатьох підприємств Рівненщини, я не можу зрозуміти, чим наповнюється бюджет. Будівельна галузь у глибокій комі. Щоправда, був великий проект, пов’язаний із переведенням виробництва ПАТ “Волинь-Цемент” з газу на вугілля. Як не дивно, його виконувала турецька фірма руками українців. Вона дуже не хотіла брати нас у субпідрядники - їй простіше було привезти зі сходу бригади “шабашників”. Я до цього часу не можу пояснити своїм колегам: навіщо було везти на Рівненщину “варягів”, якщо найкращі в області монтажники чудово впорались би з цією роботою.

“Наші монтажники дуже рідко перевантажені”

- “Монтажмашбудпроект” має конкурентів у Рівному?

- У місті є лише три будівельно-монтажні фірми: наше МКП, “Екорембуд” та залишки СУ-39. Більше монтажних організацій немає, бо немає будівництва. Нині ж усі підприємства стали приватними. Крім ПАТ “Волинь-Цемент”, ВАТ “Рівнеазот” та ЗАТ “Консюмерс-Скло-Зоря”, всі шукають інвесторів. У Рівному практично нічого не будують. Раніше будівельні організації виживали за рахунок кредитів, що вкладалися в житлове будівництво. Зараз усі житлові програми зупинені, промислове будівництво теж не ведеться. Я спілкуюся із колегами, тож добре знаю, що за нормальною схемою ніхто зараз не працює. Усі працюють ривками, якщо вдається зачепитися за якийсь об’єкт.

Сьогодні колектив нашого підприємства налічує 50 працівників. А колись у СУ-64 нас було 240-260, щоправда, багато трудилися на об’єктах в інших областях. Однак, коли одночасно вводилися виробничі потужності на “Рівнесільмаші” й “Азоті”, нас не вистачало. Зараз 50 моїх працівників мають неповне завантаження. Наші монтажники дуже рідко перевантажені, що є свідченням того, що економіка нашої області не розвивається. Як фахівець, я відповідаю за свої слова.

На мою думку, нова влада поки що нічого не зробила для відродження будівельної галузі. Була певна надія, що вона в якийсь спосіб стимулюватиме жит-лове будівництво і цим виведе з кризи промисловість будівельних матеріалів, що дасть поштовх зростанню виробництва щебеню на Поліссі та, відповідно, створенню нових робочих місць у північних районах Рівненщини. Але для цього треба відмовитися від пресування підприємництва, дати можливість економічно розвиватися середньому класу суспільства - тільки він зможе інвестувати зароблені кошти у розвиток власного бізнесу та житлове будівництво.

“Є потреба оголосити війну газифікації”

- Чи бачите Ви перспективу відродження української економіки?

- Колись держава активно займалась газифікацією, сьогодні ж є потреба оголосити їй війну. Адже обіцяна Росією ціна на газ для України у четвертому кварталі 2011 року може скласти близько 500 доларів за тисячу кубометрів, що загрожує нашій економіці повним колапсом. Аби запобігти йому, необхідно розвивати альтернативну енергетику на основі місцевих ресурсів. Чому б, наприклад, масово не випускати пелети з торфу чи відходів деревини? Необхідно створити умови для того, аби перехід на альтернативні види палива був вигідним для бізнесу та системи житлово-комунального господарства. Вважаю, що зробити це буде нескладно, враховуючи фантастичні ціни на газ.

Коли Росія побудує магістральний газопровід “Північний потік” і забезпечить прямі поставки газу в Західну Європу, тоді за ціну газу буде важко боротися. Та якщо взяти мільярди доларів, які ми вчасно платимо за мільярди кубометрів “блакитного палива”, то Росія повинна з більшою повагою ставитися до нас - і як до найбільшого споживача газу, і як до країни-транзитера. Нам треба збільшити частку вітчизняних енергоресурсів в енергетичному балансі країни, тоді легше буде домовлятися про ціну на російський газ.

Чому не працює Волинський вугільний басейн? Зробіть там ТЕЦ, паліть вугілля і виробляйте електроенергію. Могли ж ми провести газопроводи до кожного села. Невже не зможемо зараз прокласти до кожного населеного пункту потужні електролінії і перейти на електрику? Наше вугілля - наша електроенергія! Франція з не меншим промисловим потенціалом, ніж Україна, використовує в п’ять разів менше газу. Якщо французи справляються зі своїми проблемами за рахунок атомної енергетики, то чому ми не можемо вирішити наші проблеми за рахунок вугілля, торфу та інших ресурсів, щедро подарованих нам природою?! Потрібна лише політична воля, якої не було в усіх керманичів Української держави протягом усіх 20 років її незалежності. Чи вистачить її нинішньому керівництву країни?

“Беріть приклад з Дмитра Скокова: він ніколи не перекладав тягар своїх проблем на ін-ших, а завжди залишався Людиною і Патріотом серед нас, вирізнявся своїми конкретними добрими справами”.

Іван ФЕДІВ, міський голова Рівного (1990-1993 рр.).

“Сота Свободи”, № 21, грудень 2008 р.

МКП “Монтажмашбудпроект”

33027, м. Рівне, вул. Київська, 92-А; тел./факс: (0362) 28-97-00, 28-34-86; e-mail: mmbp@rambler.ru