Мільйон для Соні

- Ти що, вже з глузду з’їхав? - напала на нього Софія. - Ще тут мішків у хаті не вистачало.

Іван із гордо піднятою головою у веселому настрої мовив:

- Не повіриш, Соню, виграв у лотерею мільйон гривень!

І висипав на підлогу купюри. Жінка, ніби оніміла. Хотіла доторкнутись до них, та враз знепритомніла. Мусив Іван відливати її водою. Через деякий час відкрила очі, пригорнула до себе гроші й знову знепритомніла. Коли очуняла вдруге, глянула ніжно на чоловіка й сказала:

- Тепер і ми заживемо, як люди. Тільки нікому не кажи, Іванку, бо знаєш скільки зараз старців у нас буде?

Але хіба таке втаїш? Тож незабаром у хату вбігла її рідна сестра:

- Ой, Сонько, як тобі пощастило! Дай мені тисяч двадцять, щоб добудувати хату.

За нею не забарився й брат Валентин. До вечора не закривалися двері в будинку, вся рідня, близька й далека нагодилася. Знайшовся навіть позашлюбний син Івана, про якого й не знав. Соня дивилась на те, як чоловік щедро роздає гроші наліво-направо, а потім впала грудьми на гривні та закричала:

- Усе, більше нікому ні копійки! Ану полічи, скільки вже роздав?

- Ось, дивись список. Бог дав мені, то й я даю. Всього двісті тисяч віддав.

Соня знову знепритомніла.

...Прокинулась від ніжного чоловічого поцілунку:

- Зі святом 8 Березня тебе, кохана!

Схопилася, мов ошпарена. Дивилася на чоловіка, що стояв перед нею з букетом квітів, і не могла прийти до тями після того сну.

- Іванку, купи лотерею, може, й справді виграємо, - благально дивилася на чоловіка Соня, розповівши про сон.

- Ти що, Соню, ніколи в житті не візьму. Ти он уві сні ледве не вмерла. А що, якби тих грошей було стільки насправді? Інфаркту тобі не минути. Не хочу, Соню, тебе втратити. Живи спокійно. Сходи краще до Палажки, позич двадцятку та відзначимо твоє свято. Гроші завтра із зарплати віддам.