ПРОВІНЦІАЛ

- Добрі люди мені сказали, що у вас є змішувачі, - одразу приступив до справи захеканий директор і витер хустинкою спітніле чоло.

- Ну и что с этого? - добродушно відповів господар кабінету.

- За ними я й полюю.

- Наразі їх немає, але... - начальник оцінююче ковзнув поглядом по скромному портфелі провінційного відвідувача.

- Зазирніть через днів чотири, може надійдуть. І не забудьте... словом, оглянути столицю.

Розпрощавшись, обнадієний директор покинув міністерські коридори і на радощах придбав квиток до столичного цирку. Через зазначений час він знову з’явився за своїм обладнанням.

- Доведеться вам почекати ще з тиждень. Поставки затримуються, але вже на підході.

Нічого не лишалося, як брати квитка до оперного театру.

Коли настала пора вп’яте переступати поріг відомства, директор остаточно зібрався з духом.

- Ви мені обіцяли змішувача, - нагадав про себе. - Я не виїду звідси, доки не буде наряду.

- Мушу розчарувати. Ми їх днями продали одній японській фірмі. Бувайте здорові.

Але відвідувач переминався з ноги на ногу.

- Хочу вас одне запитати, добродію.

- А саме? - насторожився той.

- Де тут знаходиться японське посольство?

- Навіщо воно вам? - здивовано зняв окуляри столичний чиновник. - Туди не всіх пропускають.

- Сподіваюся перекупити у них товар за сушені гриби, в’язку яких я привіз із собою і тримаю в готелі.

- Так би й сказали, - подобрішав старий крутій. - Приходьте завтра, тільки не до японців, а прямо до мене. Якось вже владнаємо. Треба ж підтримувати провінцію...