Благословення з того світу

Галя була єдиною донькою в сім’ї Івана та Марії. Був ще в них син Васько, та в чотирирічному віці помер від запалення легень. Марія після тієї трагедії більше народжувати не наважилася. Тож усю любов батьки віддавали доньці, але при цьому не балували її - хотіли, щоб виросла доброю, чуйною до них та людей. Там, де у сім’ї злагода, діти такими і виростають. Іван більше дружини любив свою доньку, нічого для неї не шкодував. А коли Галя підросла, більше ділилася своїми дівочими секретами з батьком, ніж з мамою. А він у свою чергу повчав доньку, як поводитися у житті, адже з власного досвіду знав, як хлопці дурять дівчат, тож застерігав її від усіляких помилок. Галя була впевнена, що тато ніколи її не дасть образити. І можливо так і було б, та сталося несподіване.

Не стало порадника

Коли Галі виповнилося шістнадцять років, Іван раптово тяжко захворів. Він і раніше скаржився на біль, проте то було тимчасово, тож не надавав значення. А тут вже змушені були відправити його до лікарні, там встановили діагноз - виразка шлунку. Потрібно терміново було робити операцію. Місцеві лікарі не наважувалися оперувати хворого, адже вже стався прорив виразки, тож повезли в обласну лікарню. Дорогою Іван помер. Тож не стало в Галі порадника, не справив батько весілля для доньки, про що так мріяв. Залишилися вони вдвох з матір’ю. Смерть чоловіка Марія, а Галя батька, перенесли тяжко, але, як кажуть, далі треба жити. З часом серце людини заспокоюється, хоча рана від пережитого залишається назавжди.

Не переживай,

я буду з тобою

Тож минали роки, Галя закінчила школу та подала документи до педагогічного училища. Мама казала: “Ой, доню, хіба ж там приймають таких бідних, як ти? Там же треба шалені гроші!”. Та Галя не відступила. Коли їхала здавати вступні іспити, хвилювалася. Але напередодні їй наснився батько, який сказав уві сні: “Не переживай, доню, я буду з тобою”. І, певне, він дійсно тоді був з нею, бо й не сподівалася, що так легко здасть всі іспити і її одну із перших зарахують в училище.

Галя не раз зверталася подумки до покійного батька, і він завжди приходив їй на допомогу. Раділа мати за доньку, коли та повідомила, що стала студенткою. Вона так хотіла, щоб в Галі все було гарно у житті. Училище Галя закінчила з червоним дипломом, її направили на роботу у школу в рідне селище. Раділи обоє з матір’ю.

Знову прийшла біда

Та лихо не забарилося. Захворіла Марія. Два тижні лежала у лікарні. Галя була сама не своя. Коли виписували матір, лікарі повідомили страшну звістку - потрібна операція, інакше хвороба прогресуватиме, що призведе до трагічних наслідків. Одразу назвали і суму грошей, що потрібна для операції. Галі аж в очах потемнішало. Де ж вона візьме стільки, коли самі сидять напівголодні? Їй стало так страшно, невже втратить маму? Коли привезла маму додому, згодом їй розповіла, про що сказав їй лікар. Обоє тулилися одна до одної, плакали, але ж однаково стільки грошей не дістати. “Тож, певне, твій батько зве мене, сумно йому там без мене”. Галя ще більше ридала: “А як же я, мамо?”. Під вечір пішла на могилу до батька, обнімала пам’ятника руками: “Таточку, не забирай в мене мами!”. Довго вона розмовляла з ним. А потім ще більше заплакала та пішла додому. Дорогою зустріла свою односельчанку Зіну, старшу за неї на три роки. Та була вся розфуфирена, золоті сережки та персні так і виблискували. Зіна помітила, що Галя вся у сльозах, спитала, у чому причина. Галя розкрилася перед нею. Тоді Зіна не роздумуючи сказала: “Тож хіба гроші - це проблема. Пішли зі мною, за тиждень заробиш на операцію мамі”.

Галя знала, яким промислом займається Зіна, звідки у неї оті золоті прикраси. Повз їхнє село проходила траса, одна за одною якою курсували далекобійники на фурах. Ось там Зіна і заробляла. Тож Галя замахала обома руками: “Ні-ні, нізащо у світі я на таке не піду! Я ще з хлопцем ніколи не була навіть”. Зіна аж підскочила: “Та це ж навпаки добре. Ти знаєш, скільки тобі перший клієнт за це заплатить?!”. Галя і слухати не схотіла, пішла додому. А Зіна вслід мовила: “Надумаєш, приходь”.

Жахливі заробітки

Вночі Галю сон не брав, все розмірковувала над пропозицією Зіни. Вона ладна була на все заради спасіння мами, але на таке наважитися не могла. Знову згадала батька. Щоб він сказав, якби вона стала на такий шлях. А тоді на якусь хвилину задрімала, з’явився знову уві сні батько: “Іди, доню, із Зіною, я буду з тобою”. Схопилася: “Ой, таточку, куди ж ти мене посилаєш?”. Але вранці, коли прокинулася, глянула на змарнілу вже зовсім маму, сама того не розуміючи, пішла до Зіни. Та аж зраділа. Почала проводити Галі інструктаж, як і з чого починати, як догодити клієнту, бо ж досвід у цьому мала вже чималий. Галя слухала її, і ставало так бридко, що аж нудило. Але перед очима стояла хвора мати, і відступати дівчина не могла.

Під вечір сказала мамі, що поїде до обласного центру в училище, де вчилася, за якимись довідками, там і заночує у гуртожитку. Мати й не перчила. Тож, як стемніло, пішли Галя із Зіною за село на трасу. Довго чекати не довелося, бо за хвилин десять біля них зупинилися дві фури. У Галі аж ноги затрусилися. А Зіна, як досвідчений майстер своєї справи підійшла до машин, розглядаючи водіїв. У першій автівці за кермом був вже старший чоловік, у другій - молодий хлопчина. Зіна знала, що старий платить дорожче, тож посадила Галю до молодого водія, а сама вскочила до старого. Галя їхала і трусилася, забула про все, що їй говорила Зіна. Водій скоса поглядав на вродливу дівчину, що сиділа поряд, і через деякий час спитав: “Давно цим займаєшся?”. “Чим?” - несподівано вискочило в Галі. Проте миттєво зметикувала, що мав на увазі чоловік, почервоніла, мов буряк, заплакала, і благала: “Випустіть мене з машини, інакше я вискочу на ходу!”. Вона била кулаками у двері. “То чого ж ти сіла у машину?”. А сам одразу зрозумів, що сіла в машину дівчина вперше. Почекав поки вона заспокоїться, тоді спитав: “Як тебе звати?”. “Галя”. “А мене - Петро. То що ж тебе, Галю, спонукало зробити такий крок?”. І тут машина зупинилася. У Галі мороз пішов шкірою. “Зараз почнеться…” - подумала вона. Та водій вискочив з машини, щось підлагодив, і вони поїхали далі. Петро спокійним голосом знову звернувся до Галі: “Ти не відповіла на моє запитання”. Галя помалу почала заспокоюватися. Вона бачила, що цей хлопець поганих намірів не має, то й відкрилася перед ним - і про маму, і про Зіну. Петро чуйно дивися на дівчину, хитав головою. Петро з Галею їхали і розмовляли між собою, мов давні знайомі. Коли приїхали під вечір до місця призначення, Петро влаштував Галю у готель. А вранці, коли машину вже розвантажили, розбудив її, і вони рушили назад тією ж дорогою, що вже їхали. От і заробила грошей, думалось Галі. А з іншого боку раділа, що все так вийшло. Коли під’їхали до села, Галя попросила зупини машину біля своєї хати, що була недалеко від траси. Петро, зупинившись, ніжно подивився на Галю і сказав: “Який я щасливий, що Бог послав мені тебе”. Потім вийняв з гаманця гроші і сказав, що це для мами. Галя аж жахнулася: “Що ти, Петю, я не візьму. Як я тобі їх повертатиму?”. “Галю, гроші завжди можна повернути, - мовив Петро. - А мама, як помре, ніколи вже не повернеш”. Галя незчулася, як гроші були вже у її руці.

“Ось моя хата, - показала Галя, - приїжджай, я гроші обов’язково поверну”. Петро пригорнув Галю до себе і, дивлячись ніжно їй у вічі, сказав: “Не хвилюйся. І більше в такі машини не сідай, то гидка справа”. Галя щаслива вискочила з машини і чимдуж побігла до магазину, щоб купити щось поїсти, бо знала, що вдома нічого немає, та й в аптеку заскочила. Прибігла додому радісна, хотіла пригорнутися до неньки та не встигла. Почула від неї: “Ой, донечко, що ж ти наробила! До чого я дожилася! Краще я б вмерла, ніж таке чути! Ти осоромила мене і покійного батька”. Зрозуміла Галя, що то вже лихі язики донесли матері, бо ж бачили, з якої машини вона виходила. “Нехай би краще за селом зупинилася, - подумала вона. - Подалі від людського ока”. Але дівчина не хвилювалася, нехай судять, бо гріха зовсім не відчувала. А мати ще довго не могла вгамуватися, ні на які переконання дочки не йшла. Галя вже пропонувала йти разом із нею до гінеколога, та і на це не погоджувалася. “Не хочу я таких грошей, не потрібна мені така операція, щоб потім люди насміхалися. Краще я помру”. Та коли хвороба прикувала її до ліжка та стало зовсім погано, таки погодилася на операцію, яка пройшла успішно. Через три тижні Марія була вдома, хвороби ніби й не було. Ожила мати, раділа й дочка. Але не могла заспокоїтися, де взяти гроші, щоб повернути людині, як приїде.

Петро з’явився в їхній хаті десь через місяць. Був вихідний, Галя з мамою відпочивали вдома. Парубок стояв на порозі з пишним букетом квітів. “Доброго дня, - ледве вимовила Галина. - А у нас грошей ще немає”. Хлопець, помітивши їхню розгубленість, усміхнувся й спитав: “Як пройшла операція?”. “Дякуємо тобі, сину, - вимовила тремтячим голосом Марія. - Завдяки тобі стою я зараз здорова”. “Це найголовніше, - відповів Петро. - І не за грошима я приїхав, а просити руки вашої доньки, яку покохав за щире, чуйне серце, що так хвилювалася за матір”. Та вручив їй букет квітів. Не чекала такого Марія. “Ти що, хлопче, хочеш насміятися з нас? І так он люди що говорять. Хто знає, що в тебе в голові”. Але Петро був настільки переконливим, що жінка врешті відступилася і сказала: “Хай Галя вирішує сама”. А дівчині тільки і треба було це почути. “Тоді у неділю чекайте від мене сватів”, - вискочив щасливий Петро з хати.

А селом вже покотилися чутки: “Ти бач, яка Галка, файно догодила, що далекобійники з квітами йдуть до неї додому. А така тихоня, що й не скажеш”. Зіну так ніколи не судили, як Галю. Але їй до того було байдуже - вже за два тижні вона пов’язувала рушниками сватів та Петра.

Та хіба могла подумати Галя, коли йшла на трасу, як на погибель, що там знайде свою долю. То неправда, що мертві нічого не знають. Вони завжди з нами: у житті, радості, горі. Бо якби не чув благання своєї доньки батько на тому світі, все могло б статися інакше.