Несвятковий ювілей

Вектор “влада - народ”

На жаль, після хвилі довіри до влади початку дев’яностих авторитет усіх гілок влади в нас стабільно падає. Чому? Простіше сказати, що винна влада. Однак влада складається з людей. Причому усі, або майже усі вони, не так давно були пересічними вчителями, будівельниками, лікарями тощо. Тобто, пояснити логічно звідки в цих людей в один момент з’являється любов до дорогих авто, коштовностей і всього того дріб’язку, який можна щодня побачити в програмах про наше бурхливе українське світське життя - важко. Є навіть підозра, що у тих, хто цю владу ненавидить, теж є бажання мати усі ці “Майбахи”, діаманти та палаци у тисячі метрів квадратних. Але немає можливості цього мати. Тобто, критикуючи владу, ми повинні згадувати влучний вислів древ-ніх римлян: “Влада не може бути кращою за свій народ”. Один знайомий політик якось (“не для преси”) сказав: “Все в точності, як за Брежнєва. Влада дурить народ, народ дурить владу і живуть одне з одним у різних світах”. Так чи інакше, але проблема співіснування влади та народу в найближчі десять років буде головною в нашому державному житті.

Вектор “Схід - Захід”

Після парламентських виборів 2007 року автор провів цікаве дослідження. Взяв офіційні дані ЦВК з голосування в різних регіонах і порівняв їх між собою. Картина була більш, ніж цікава. Якщо б уся Україна проголосувала так, як мешканці Львівської області, то у Верховній Раді були б представлені три фракції: БЮТ, НСНУ та “Свобода”. З іншого боку, аби усі виборці проголосували, як мешканці Донецької області, то в парламент пройшли б теж три політичні сили: Партія регіонів, КПУ та Соцпартія. Тобто, Україна в розрізі своїх політичних уподобань роз’єднана і при цьому дуже сильно. З цим щось треба робити. Гучна програма часів президентства Ющенка “Схід та Захід разом” луснула, як мильна бульбашка. Програма зникла, а проблема - ні. На минулих президентських виборах ми це побачили дуже яскраво. Тобто, електоральні політичні уподобання населення унітарної держави мають яскраво виразні регіональні відмінності. Для нашого державного устрою - це небезпечний факт, і з ним найближчі десять років треба навчитися жити.

Вектор “прощавай зброя”

Двадцять років тому Україна не тільки стала незалежною державою, ми стали незалежною ядерною державою із однією найбільших в Європі армій (чисельність збройних сил складала більше восьмисот тисяч вояків). Часи минали, спочатку в нас пиляли зброю, за гроші США на металобрухт пішли літаки та танки, потім ми віддали ядерну зброю, а врешті-решт наша армія дійшла до того, що грошей вистачає лише на зарплату та їжу. На маневри наші вояки вже давно звикли відправлятися за кошти ін-ших держав чи військових блоків. Про боєздатність наших ЗСУ в такій ситуації можна лише здогадуватися і тішити себе ілюзіями, що в нас то точно війни не буде. Цікаво, що наші сусіди - Польща та Росія, щорічно збільшують військові витрати на кілька десятків відсотків. Цікаво навіщо? Може вони просто дурні. Чи ні...