Пишаймося, бо ми дубенчани!

- Посада голови райдержадміністрації - суто господарська, - розповідає Данило Корилкевич. - На моє переконання, керівник села, селища, району чи області, має бути насамперед професійним менеджером, який не лише досконало володіє законодавством, але й може показати, що сучасна влада, яка його призначила на цю посаду, працює.

- Ви задоволені підбором кадрів у Рівненській області?

- Мені приємно працювати з тією командою, яка є на Рівненщині. Наприклад, за одну зустріч з головою Рівненської облдержадміністрації Василем Берташем, яка відбулася ще до початку робочого дня, я вирішив питання, з якими можна їздити тижнями.

Така співпраця мені подобається, бо я поважаю людей, які чітко говорять: із цим допоможу, з цим - ні, а для цього потрібно зачекати.

У свій час я був головою Рівненської обласної ради, відтак можу порівнювати. І зазначу, що сьогоднішня команда - це саме ті люди, яких на Рівненщині не вистачало.

- Ви приступили до обов’язків голови вже після того, як був розподілений бюджет? Вам вистачає коштів, виділених на реалізацію програм на Дубенщині?

- Я прийшов сюди з посади керівника підприємства, відтак знаю, як організувати роботу. Це стосується усіх без виключення сфер - освіти, будівництва… У сільському господарстві я взагалі почуваюся вільно, бо знаю, як вести цей бізнес, тому допомагаю, чим можу.

- Як ви оцінюєте рівень розвитку бізнесу на Дубенщині?

- Спершу маю зазначити, що будь-який бізнес повинен починатися з оформлення документів. Не знаю, як тут справи йшли раніше, але зараз, допомагаючи усім, що у моїх силах, повсякчас пояснюю, що через один неоформлений папірець будь-яка справа, роки роботи, праця людей, зійде нанівець. Прийде людина, яка не захоче закривати на це очі - і все.

Коли ми зробили інвентаризацію об’єктів господарювання на Дубенщині, щоб визначити, куди саме можна завезти інвестора, з’ясувалося, що роками тут ніхто не сплачував кошти до місцевої скарбниці, ані за магазини, ані за тракторні бригади чи майстерні. А між тим, це кошти, за які може розвиватися сільська рада.

- До речі, нарешті завдяки вам у селах з’явилося освітлення…

- …І додаткова проблема. Не можемо електромережі поставити на баланс. Тепер вирішуємо, яким чином сільська рада платитиме за освітлення. Між іншим, і у комунальній сфері є зрушення - закуповуємо трактори з причепами для вивезення сміття. А для Смиги, де проживає більше чотирьох тисяч населення, купуємо нову укомплектовану машину для збору сміття.

До речі, у Дубні ми повинні зробити 49 км доріг. Під час розмови з головою обласної державної адміністрації ми зійшлися на тому, що нам будуть віддані кошти, не використані іншими районами. Бо ж я вже встиг освоїти і кошти попереднього року, які чомусь залишилися, і нинішнього.

- Чи продовжуватиме стримувати ціни на молоко, ви ж бо перша людина в Україні, яка вирішила це питання.

- Хоча меморандум підписаний до нового року, я маю на меті створити кооперативи, які б займалися заготівлею молока, а люди здавали туди, де більше платять. Якщо в селі один магазин, треба зробити - три, щоб у людей була альтернатива і вибір. Ми ж українці - багата нація, яка володіє безліччю ресурсів. Потрібно лише навчитися раціонально їх використовувати і заробляти гроші на рідній землі, а не тинятися чужими країнами.

- А якщо на все заплановане не вистачить грошей?

- Я їх шукатиму і знайду. Можу вас запевнити, що за один-два роки повністю вирішу деякі проблеми краю. Наприклад, нестачу дитячих садочків та вбиралень у школах. Адже погодьтесь, у наш час не є нормальним, коли туалети у школах знаходяться на вулиці, це ж здоров’я нації.

Важливим є і розвиток спорту, а відтак велика увага приділяється спортивним майданчикам. Неприпустимою є ситуація, коли сьогодні зі 105 хлопців, яких ми проводжаємо до армії, 99 - хворих. Що ж ми за нація і кого ми виховуємо?!

- Не новина, що ви ніби багатодітних батько, бо взяли під опіку 90 дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

- Діти-сироти - це наші з вами діти, відтак не проходить жодної наради, коли б я не допомагав тій чи іншій родині. Ми виділяємо гроші, відкрили персональні банківські рахунки, які щомісяця поповнюватимуться та будуть доступні для використання після досягнення дітьми повноліття. Незабаром для створення соціального гуртожитку відремонтуємо будинки, в яких вже давно ніхто не живе.

Держава на вищому рівні не може всім допомагати, бо у вирі загальних проблем до цих подекуди не доходять руки, тому робити це зобов’язані ми - на місцях.

- Ви задоволені роботою нещодавно призначеного директора Дубенського замку, який є своєрідною візитівкою краю, Леоніда Кічатого?

- Надзвичайно, тільки-но його призначили - відразу справи по-іншому пішли, на відкриту ним виставку приїздять сотні, а то й тисячі відвідувачів. Між іншим, інші райони шукають, чим зацікавити туристів, а у нас тут просто культурний центр - церкви, замки, пам’ятки архітектури, козацький редут, шевченківське джерело.

Дубенщина - це скарб. А тому щодня потрібно пам’ятати і дбати про тих, хто цей скарб береже вже стільки років - мешканців, які кожен як один є гордими не лише тим, що вони українці, а й тим, що вони живуть у самому серці культурної спадщини України - у Дубенському районі.