Я живу “Майдансом”

Так було і зі мною: тривалий період я була, наче поглинута роботою, неспокійними спогадами про втрачене кохання і думками про те, щоб залишити це місто назавжди… Аж доки одного прекрасного дня до моїх рук не потрапила реклама про те, що у Рівному оголошується кастинг на участь у танцювальному проекті “Майданс”. А далі, що називається “Veni. Vidi. Vici” (Прийшла. Побачила. Перемогла.)

І тут почалося! Нові знайомства із креативними цікавими особистостям, безмежна кількість позитивних емоцій, виснажливі щоденні тренування, флеш-моби, виступи. Ось уже три місяці, як я живу “Майдансом”.

Ось, як розпочинається мій робочий день.

Дзвінок будильника… Ще п’ять хвилин… Знову дзвінок… Ще дві хвилиночки… Як же важко підняти себе з ліжка! Зібравши всю силу волі в кулак, спускаю на підлогу одну ногу і відчуваю, як болять м’язи. У такому положенні “досипаю” ще надцять хвилин, сниться “Майданс”… “Майданс”! Сьогодні ж тренування! Зістрибую з ліжка, на ходу п’ю каву, дорогою на роботу пригадую нову комбінацію рухів, які вивчили вчора. Просто на зупинці повторюю. Ловлю на собі погляди здивованих перехожих, заскакую у тролейбус, виявляю у сумці відсутність гаманця (залишився лежати на столі), кліпаючи очима, гордо заявляю кондуктору: “А я в “Майдансі” танцюю!”, на що у відповідь чую: “А я у тролейбусі!”

9.01 - влітаю у кабінет, пишу пояснюючу записку, чому вже втретє запізнююсь на роботу. Хотіла написати, що в “Майдансі” танцюю…

З 9.15 до 12.59 - нічого цікавого. 13.00 - обідня перерва! Залишаюсь сама у кабінеті. Танцюю. 14.00 - закінчується перерва. Відпрошуюсь у директора в магазин по “щось з’їсти”, бо ж протанцювала обід.

Між 14.00 та 15.00 - нічого цікавого. А вже із третьої години дня думаю про те, як би так втекти на тренування, якщо робочий день триває до 18.15.

Вигадую історію космічного масштабу, з’являюсь на “Майдансі” із запізненням. Хореограф оголошує внутрішній кастинг із вивченою сьогодні новою комбінацією… У мене п’ятихвилинний шок. Все! Я вилечу! Не пройду, не встигну, не знаю комбінації! Добре, що у мене з’явились друзі, які швиденько навчили мене, відрепетирували разом і пройшли успішно кастинг.

А далі тренування, як воно є: розкішна хореографія, навіжений ритм, невдачі, розчарування, взаємопідтримка “майдансерів”. І знову радість, позитив, все вийшло!

Нова комбінація. Складна постановка. Розбиті коліна, лікті, розтягнені м’язи. Голова обертом. Знову щось не виходить. Піймала себе на думці, що це все, більше не прийду… До кінця заняття вивчила постановку, впоралась з хореографією, біль у м’язах вже не відчувається, коліна… Не страшно! Продезінфікую зеленкою.

І під довгоочікуване Алісине “Было!” розбігаємось по домівках в очікуванні завтрашнього тренування.