№523 від 20.10.2011p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Секрети успіху
Не так давно довелося спостерігати доволі кумедну ситуацію. На прохідну Льонокомбінату прийшла молода дівчина. Запитала у вахтера, чи правда, що на підприємстві потрібні працівники. Отримавши стверджувальну відповідь, зраділа і попросила показати, де відділ кадрів. Однак на питання працівника, що дівчина вміє робити, остання зніяковіло відповіла: знаю комп’ютер. Тож прізвище, ім’я та номер телефону дівчини були занотовані у зошит. Після того, як молода кандидатка у працівники Льонокомбінату пішла, вахтер, побачивши неабияку зацікавленість автора, пояснив: “Щодня таких людей приходить сотні, а спитаєш про фах та досвід роботи - нічого сказати не можуть. От і доводиться записувати у “кадровий резерв”. Напевно, вже тисяч шість там стоїть.
- Взагалі, кваліфікованих кадрів для підприємства не вистачає, хоча дійсно бажаючих працювати тисячі. У чому суть проблеми? Якщо ми згадаємо радянські часи, то існувала чітка система підготовки та перепідготовки кадрів. Кожне велике підприємство мало власне професійно-технічне училище, а деякі навіть технікуми. Згідно з планами розвитку підприємств, навчальні заклади мали квоти на випускників кожної професії. До того ж у галузевих вузах за конкретним підприємством закріплювали певну кількість студентів, які ледве не з першого курсу знали, де їм доведеться працювати і навіть проходили виробничу практику на майбутніх місцях роботи. Працівники підприємств час від часу направлялися на різного роду курси підвищення кваліфікації та на інші підприємства “переймати передовий досвід”.
Я не вважаю цю радянську систему підготовки кадрів ідеальною і прийнятною сьогодні, але в неї були і позитивні моменти. Насамперед, вона гарантувала забезпечення підприємства більш-менш підготовленими кадрами робітників та інженерів. Була забезпечена спокійна зміна поколінь працівників. Люди, як правило, працювали на одному і тому ж підприємстві багато років, а то й десятиріч. Сьогодні цього немає. Я нещодавно проаналізував, кого ж готують нинішні університети та академії. Виявляється, що найбільш необхідні нашому господарству такі фахівці - юристи, менеджери всіх ґатунків, банківські працівники, бухгалтери, маркетологи та спеціалісти з інформаційних технологій. Не можна сказати, що ці професії не потрібні. Ні, я нічого не маю проти юристів та банкірів, без них не обійтися, але як ми збираємося розвивати економіку без молодих кваліфікованих інженерів, технологів та агрономів?! Хто прийде замість тих мільйонів робітників та техніків, що були підготовлені за радянських часів і вже досягли пенсійного віку? На підприємствах, які працювали всі останні двадцять років, ситуація з кадрами поки більш-менш задовільна. На нових же заводах, та особливо тих, що працюють на новому обладнанні, стан справ з кадрами дуже важкий. Наведу приклад нашого Льонокомбінату.
Трудовий колектив ми комплектуємо фактично з нуля. Нове обладнання потребує грамотних та високопрофесійних фахівців. На жаль, доводиться запрошувати спеціалістів з-за кордону. Змушений констатувати, що сьогодні наша система вищої та середньої освіти не може забезпечити такий рівень підготовки кадрів, який би дозволив фахівцям професійно працювати на сучасному промисловому обладнанні. У наших університетах багато професорів, академіків та інших титулованих науковців, які навіть англійською мовою не володіють. Їх не побачиш на міжнародних галузевих виставках, на яких вчені демонструють і, що головне, продають виробничникам свої винаходи. В усьому цивілізованому світі наукові винаходи - дуже вигідний товар. Аби наші численні вищі навчальні заклади пішли б цим шляхом, то їм не треба було б просити гроші в держави, а навпаки, остання отримувала б немалі суми від податків з реалізації винаходів. А поки що ми, навіть маючи в Україні галузеві вузи, не можемо знайти кваліфікованих фахівців.
Це проблема не одного окремо взятого підприємства, навіть не проблема міста чи області - це загальнодержавна біда. Ситуацію потрібно виправляти на рівні держави. На мою думку, питання підготовки кадрів для промисловості повинно стати однією з пріоритетних загальноукраїнських завдань. Крім докорінної зміни в системі професійної освіти, потрібна масштабна роз’яснювальна робота. Необхідно, аби школярі чітко усвідомлювали, що професія робітника престижна, гарно оплачувана і, головне, дуже потрібна для держави, а праця на промислових підприємствах не менш почесна, ніж робота в офісі. Дуже шкода, що наша Верховна Рада, поки що недостатньо звертає уваги на цю проблему, бо не за горами той час, коли підуть на пенсію ті мільйони трудівників, на яких все ще тримається наша промисловість. Хто їх змінить?
20.10.2011 | Записав Володимир КОНЄВ |
Рівне-Ракурс №10 від 20.10.2011p. На головну сторінку |