ПОКЛИК СЕРЦЯ В НЕВІДОМІСТЬ

-У тебе такий акцент...

- Французький, - жартома підіграла дівчина. - Ні, хоча... Ррр, - це твоя фішка.

Ось так вони посіяли зерно щирої дружби. І щодня поливали його надією на гарне майбутнє, вірою у Творця, що є частинкою кожного з нас, коханням до життя. А чи була це просто дружба? Уявити тільки, між ними тисячі кілометрів, для когось це недосяжна гора, на яку ніколи не зійти. Та для внутрішньо вільної людини, що 100 кілометрів, що 1000 - однаково. Можна гори пригорнути до землі заради особистого щастя. З тих самих пір, коли будь-яке слово з вуст милої стало казково смачним, його серце забилося іншими вершинами, близькими і такими далекими. Ех, якби вона пташкою залетіла б в моє відчинене вікно, розпахнувши два прозорих крила сіла на моє плече і со-

ловейком зацвірінькала: “Тьох-тьох-тьох”. Дівчина в силу своєї неординарності і здібностей вгадувати думки, після багатообіцяючих діалогів ласкаво, бережно повела напрямок і зробила заманливу пропозицію, від якої кинуло в жар і мурашки побігли по спині. У житті немає слова “ніколи”, все можливо, навіть польоти в космос... Прилітай разом із весною... Знову зависла невелика пауза. Авжеж, завтра лечу, крізь шквал емоцій вигукнув хлопець, начебто чекав цих слів.

У знаменний день стояла сприятлива погода, з-під сонця накрапав дощ. Курячий, сліпий, циганський дощ, як хочете називайте, перебирав теплими пальцями свіже ранкове повітря. У бурштинових краплях дощу музикою відбивалося лунке цокотіння її мініатюрних підборів. Чекаючи на нього, вона не могла встояти на місці і за роздумами не помічала натовпу, навіть не чула стукоту власного серця. Що буде, якщо примхлива діва-вдача крутне спідницею і ми... і взагалі, про що говорити... На цій філософській ноті чиїсь ніжні руки заплющили її повіки. Дівчина секунду поніжилася під м’якими дотиками чоловічих долонь і, розтягнувши губи в посмішці, мимохідь вимовила: “Це ж у стилі Шерлока Холмса. Ти що, його брат-близнюк”?

“Я розвідник, ще з армії”, - заразливо розсміявся хлопець. Доречно буде сказати, молодий парубок до вісімнадцяти років був напрочуд сама досконалість, наочним зразком для підростаючого покоління. Не вмів цигарку між пальцями тримати і до Зеленого Змія в пастки не потрапляв, та на службі хочеш не хочеш “тарганів” наберешся. Інколи доводилося і “димом грітися” і шилом голитися і горілку застосовувати в якості зброї. За “чаркою” таємниці зі всіма ходами і виходами вистрибували на поверхню. Справжній розвідник, як снайпер, повинен мати влучне око, гостре вухо, жвавий розум та натреновану пам’ять. І все ж таки життя винесло його на довгий, піщаний берег - усіяний міріадами зірок, на стежину, якою він колись йшов, але не навмисно оступився і потрапив у полон непролазних джунглів. Їй хотілося одного: щоб не було розчарування від вічного початку з нуля. Одна річ, перебувати у відносинах позаочі, зовсім інша - увійти у ворота реального, невигаданого світу.

Дорогою з їх вуст виривалося нерівне дихання. Вони гостро відчували удари сердець, стрімке зближення невидимих світів. Можливо, це була сором’язливість, можливо, юнацький максималізм, страх перед майбутнім, можливо, складно було усвідомити до кінця, що ця зустріч вже не міраж. А далі... Надзвичайною радістю були романтичні вечори, здобрені квітами, теплотою, мелодіями для душі, під які молоді люди ділилися своїм потаємним. Вона вміла піднімати настрій: “Неправда, що чоловіки люблять лише сухе вино, тонких дівчат і музику Хіндемінта. Насправді ж вони надають перевагу солодким винам, повним жінкам та музиці Чайковського”.

“Але коли вони зустрічають таких ексклюзивних леді, як ти, забувають про всіх на світі і навіть про те, що з ними було вчора”.

Для них час зупинився. І здавалося, що схожа на казку ідилія замкнула у свої обійми назавжди. Усе в житті побудоване на любові і на стосунках між рідними, між чоловіком і жінкою. І як можна пояснити кохання, хіба що двома словами: Я і Ти. Вони обох розуміли, кожна людина є господарем своєї долі, і яким буде крок наступний у цій епопеї з гордим ім’ям Життя, вирішувати тільки їм самим.