Дорожня пригода

Я також хвилювалася, бо вже запізнювалася на роботу. Раптом із-за рогу з’явився очікуваний тролейбус. Гамір миттєво вщух. Двері відчинилися навстіж прямо переді мною.

Тролейбус був переповнений. Мені пощастило стати на підніжку. На зупинці ніхто не виходив. Я попросила, щоб пасажири трохи потиснулися, але ніхто з них не зреагував на моє прохання. Раптом сталося диво - мене так хтось штовхнув у плечі, що я миттю опинилася в тролейбусі. Я озирнулася і побачила чоловіка невисокого зросту, вагою близько 90 кілограмів. Очевидно, йому якнайшвидше потрібно було дістатися до місця свого призначення, бо він все-таки став однією ногою на сходинку тролейбуса.

Двері не зачинялися, і водій голосно повідомив: “Пасажири! Дозвольте зачинити двері!”. Товстун повернувся боком, але так і залишився стояти на одній нозі, бо другу просто ніде було поставити. Двері ледве зачинилися. Я звернула увагу на молоденьку фарбовану білявку, яка вже збиралася до виходу. З двома великими сумками жінці було досить складно дістатися до виходу. Її обличчя було червоне, наче варений рак. Воно обливалося краплинками поту. Опинившись біля переднього сидіння, блондинка трохи заспокоїлася. Тролейбус під’їжджав до кінцевої зупинки. Двері були забарикадовані. Тоді водій знову звернувся до пасажирів з проханням. Товстун насилу піднявся на другу сходинку, але не втримався і... впав на блондинку. Вона, як підкошена трава, скотилася на коліна старому дідусеві, що сидів на першому сидінні. Нещасна перелякано закричала:

- Чоловіче! Що ж ви робите?!!

Щоб якось заспокоїти бідолашну жінку, товстун пробурмотів:

- Я?.. Що… Я нічого не роблю.

І тут блондинка випалила:

- Так робіть уже що-небудь!

Ця фраза так розвеселила пасажирів, що всі аж сміхом заходилися. Нарешті, двері відчинилися, і пасажири допомогли-таки товстуну стати на ноги. Він “по-джентльменськи” підхопив сумки білявки і миттєво виставив їх з тролейбуса, а старий пенсіонер, неначе молодик, виніс на руках свою випадкову попутницю.