Потоптані символи

У нашому світі ніщо безслідно не проходить - ні слово, ні думка, ні вчинок. Це такий причинно-наслідковий зв’язок - посіяне добро повертається ще більшим добром, зло - ще більшим злом. Рано чи пізно, але повертається обов’язково. Хіба що усвідомимо свої помилки і зуміємо їх виправити. А коли топчемо тризуб, то топтатимуть і нашу державу. Дивує дуже, як можна спокійно по ньому проходити ногами? Це ж герб! Символ, що обраний для означення всієї держави, і коли ми самі його не шануємо, то чому дивуватися, що не шануються державні інтереси, державні цінності, наші традиції, мова?! А першопричина цього - у нашому способі життя, наших вчинках.

Хочемо добре жити, бути щасливими, не мати ніяких бід і негараздів. А як від тих бід уберегтися, коли самі їх притягуємо? Дуже боляче дивитися на ікони під прилавками між всіляким товаром, на стінах кіосків на базарі... Бог і так бачить нас усюди, але чи приємно Йому, коли ще навмисно ставимо Його слухати лайку, сварки, дивитись на сигаретний дим, на обман одних іншими. Або ікони у гаманцях поміж засмальцьованих купюр, по маршрутках і машинах, де вони підвішеними гойдаються врізнобіч, б’ються по склі під подекуди вкрай непристойні пісні, розмови. Ікона повинна бути на високому місці, у належному пошанівку, інакше - це уже потоптання святині. А де вони топчуться, там уже не захищають, а закликається покара.

Та ми наче вважаємося християнською державою. Але дивне наше суспільство - віримо у Бога, а вчимо своїх дітей, що походимо від мавп. Християни-вчителі розповідають християнам-дітям, що ми - нащадки мавп. Або інше - чудеса світу: храм Зевса, храм Артеміди, Колос Родоський... Хто такий Зевс? Хто така Артеміда? Дійсно боги чи ідоли, духи злі, яким поклонялися люди? А для нас це - чуда. Тоді варто придивитися до іншого чуда - Єгипетських пірамід. Вони складені із кам’яних блоків, які важать не кілограми чи десятки кілограмів, а - тонни. І ці багатотонні брили настільки щільно підігнані одна до одної, що лезу ножа між ними годі поміститись. З точки зору техніки - дійсно чудо: сучасними засобами вкрай важко відтворити настільки майстерне те, що було зроблене задовго до нас. А що навколо пірамід? Мертвий пісок і жодної краплі води! З якою б метою їх не будували, тепер вони - мертві гробниці серед мертвої пустелі. Це - ціна і результат тогочасного прогресу. Суспільство прирікає себе, коли на перше місце виходять престиж, гордість, жорстокість, зажерливість, злість, а на задвірках опиняються добро, стриманість, милосердя і смирення. 20-21 століття різко відрізняються від того, як віками жили наші предки. Ми звикли до цього - до теперішнього способу життя, моральних принципів, до побуту, до видимого комфорту. Але не все із того, що маємо, чим користуємось, що робимо - нам на користь. Бо звідки стільки бід, катаклізмів, трагедій, хвороб, яких ще донедавна не було зовсім, тим паче - так масово.

Ми кинулися “розвиватися”, покращувати життя, а натомість втратили чуття - що нам добре, а що - ні, що руйнує нас, наш світ, а що приносить користь, захищає. Не замислюючись, можемо ламати, бити, руйнувати, красти, обманювати, а потім пожинаємо плоди. Хочемо добра і дивуємося, звідки раптово приходять біди, хвороби. Тож живімо так, щоб від нас навкруги ширилося тільки світло, радість, тепло; щоб не нарікали ми на свою державу і не топтали її вороги, прикликані злобою наших сердець - у сім’ї і поза домом; щоб не палили нас посухи, не гинув врожай, не заливали повені через захаращені нами води; щоб не нищили нас хвороби і біди через наші вчинки, слова; щоб не змітала Земля нас із себе катаклізмами, стихіями через понівечену природу, безчинства наші, моральне падіння. Тільки тоді матимемо щастя і благополуччя, бо нізвідки проблемам буде підійти.