Юрій ПРОНИК: “Українські дороги можна будувати швидше, дешевше та якісніше”

“Було бажання, насамперед, переконати всіх, що можу добре працювати”

- Юрію Дмитровичу, завершується ще один рік у житті колективу Служби автомобільних доріг. Чим він Вам запам’ятався?

- 2011 рік для мене був особливим. По-перше, я прийшов працювати на Рівненщину з Тернопільської області. Але фахова компетентність та багаторічний досвід праці в дорожній галузі, в тому числі й керівником Державної акціонерної компанії “Автомобільні дороги України”, допомогли мені швидко освоїтися на новому місці та мобілізувати колектив Служби автомобільних доріг на вирішення нагальних проблем, частина яких в області накопичувалася роками. Було бажання, насамперед, переконати всіх, що можу результативно працювати, попри те, що родом не з Рівненщини. По-друге, нашому колективу довелося у складних умовах виконувати на деяких об’єктах і державні завдання, тобто визначені указами Президента України, і завдання облдержадміністрації та обласної ради, і запити депутатів різних рівнів - як Верховної Ради, так і місцевих рад. Усе це треба було пов’язати з виробничими процесами, програмами та фінансовими можливостями, які не завжди збігалися з бажаннями народних обранців.

- На Рівненщині 2011 рік був проголошений “Роком сільських доріг”. Чи вдався він?

- Усі дорожники Рівненщини включилися у виконання ініційованої головою облдержадміністрації Василем Михайловичем Берташем регіональної програми “Рік сільських доріг”. Отже, навантаження на галузь було велике, а ще більше було депутатських запитів і прохань. Ми робили все, що було в наших силах. Скажімо, в Рокитнівському районі на прохання депутата Верховної Ради України Сулковського - треба віддати належне як Павлу Гнатовичу за постійну увагу до проблем покращення життя простих українців, так і низько вклонитися тамтешнім людям, які своєю сумлінною працею удостоїлися турботи держави про них, - було зроблено майже 30 кілометрів асфальтної дороги, про яку раніше можна було тільки мріяти. Загалом, здано в експлуатацію близько 200 кілометрів якісних доріг.

Окремо хотів би згадати про Пересопницю. Більше 40 кілометрів під’їзних доріг до цього древнього села, що були в запущеному стані, ми відремонтували, залучивши порядних підрядників і застосувавши нові технології, які я добре знаю. Хочу наголосити на тому, що всі, хто облаштовував дороги до Пересопниці, пишаються своєю причетністю до продовження історії села, де 450 років тому була створена святиня українського народу - Пересопницьке Євангеліє, на якому нині присягають Президенти нашої держави.

“Болить серце за імідж дорожньої галузі, за чесне ім’я її трудівників”

- Ми з Вами, Юрію Дмитровичу, - люди старшого віку, тож пам’ятаємо радянські часи, коли дорожники, нарівні зі спекулянтами, завгоспами, начальниками ЖЕКів і сантехніками, були постійними героями газетних фейлетонів та естрадних мініатюр. Чи змінився в незалежній Україні стереотипний образ дорожника соціалістичної доби на імідж, гідний його нелегкої професії?

- Дуже прикро, що ми, дорожники, маємо погану славу, яка нас ображає, яку справжні майстри доріг не заслужили. Про нас говорять, що ми, буцімто, злодії, що не хочемо і навіть не вміємо працювати. Кажуть, у політиці, футболі та жінках розбираються всі. З подібною компетентністю судять і про дорожників, і про те, як робити дороги. Як професіонал, я знаю ціну такому невігластву. Але в мене і в моїх колег болить серце за імідж дорожньої галузі, за чесне ім’я її трудівників. У цьому році ми дуже багато зробили. Шкода тільки, що на сьогоднішній день держава ще не змогла повернути підприємствам дорожнього господарства всі ті кошти, які вони вклали в будівництво і ремонт доріг, що не могло не позначитись на виплаті заробітної плати їх працівникам.

Частину робіт підрядники виконували за рахунок своїх внутрішніх резервів та власних обігових коштів. Але у зв’язку з економічними негараздами, які переживає країна, законно зароблені і заплановані кошти не надходять вчасно до підрядників. Я вболіваю за людей, які чесно і сумлінно виконали взяті на себе зобов’язання. Тим більше, що дорожники входять у зиму, зношується техніка, є багато інших проблем, які неможливо вирішити без державної підтримки. На щастя, наприкінці року держава виділила кошти на придбання нової техніки. Рівненські дорожники вперше одержали за рахунок держбюджету 16 одиниць нової дорожньої техніки - порівняно з іншими областями, дуже багато. І це не тільки турбота держави про дороги Рівненщини - це й оцінка на рівні уряду вміння дорожників області по-господарськи дбати про якість і надійність артерій національної економіки.

- Вам не здається, що на місцевому рівні дорожники, від майстерності та якості роботи яких залежить своєчасне здійснення перевезень та безпека пасажирів, привертають до себе увагу, яка їх радує, тільки один раз у році - в День дорожника?

- Нашій роботі не бракує уваги і протягом року, але це не та увага, про яку ми мріємо. Мова про те, що до нас зачастили представники контролюючих органів - КРУ, СБУ та МВС. Усі ходять і прискіпливо перевіряють оплачені й неоплачені роботи, навіть перевіряють роботи, які були заплановані, але ще не виконані. Розумієте, це вибиває з колії, особливо в тих випадках, коли треба доводити, як у відомому анекдоті, що в тебе немає дочки… Так і в нас щось подібне. У серці керівників багатьох підприємств дорожньої галузі прискіпливість контролюючих органів, що межує з підозрою їх у корупційних діяннях, іноді викликає такий біль, який важко утаїти, не показати десь назовні, як допече…

“За два роки перетнули Рівненщину двома паралельними дорогами державного значення”

- Назвіть найважливіші, на Ваш погляд, здобутки року.

- Хотів би особливу увагу звернути на дорогу державного значення - Київ-Ковель-Ягодин. Ця дорога - так звана “варшавка” - задіяна в підготовці до проведення Євро-2012 і є найкоротшим напрямом до країн ЄС. Сьогодні в межах Рівненської області вона зроблена з такою якістю, як і автомагістраль “Київ-Чоп”. Від межі із Житомирською областю до Сарн її робили чотири роки й не завершили. Цьогоріч ми повністю закінчили тут роботи - 52 кілометри та сім мостів за три з половиною місяці. І також підрядники половину коштів одержали з бюджету, а половину - ще чекають, попри те, що обсяги робіт освоєні за власні обігові кошти. Завершивши “варшавку”, ми за два роки перетнули Рівненщину двома паралельними дорогами державного значення: “Київ-Чоп” та “Київ-Ковель-Ягодин”. Завдяки тому, що Ковельська дорога взяла на себе основний тягар - вантажний транспорт, значно полегшився рух на автомагістралі “Київ-Чоп”. Я вже не кажу про те, що внаслідок зменшення потоку вантажних автомобілів дорога “Київ-Чоп” менше руйнується.

- Завдяки чому вдається забезпечувати дорогам Рівненщини європейську якість?

- Насамперед, завдяки застосуванню нових технологій. Маю на увазі використання асфальтобетонних сумішей на основі в’яжучих бітумних емульсій, які дозволяють одержувати якісне, довговічне покриття, що при влаштуванні є більш безпечним для навколишнього середовища. Сьогодні ці технології впроваджені в усьому світі. Плюс використання так званих єврофракцій місцевого щебеню. Поверхневі обробки доріг, які ми практикуємо, мають у всіх відношеннях позитивне значення. Кілометр такої дороги коштує близько двохсот тисяч гривень, а асфальтової - півтора мільйона. Тому за невеликі кошти можна зробити 15 кілометрів. Там, де зроблена поверхнева обробка дороги, ямкуватості весною вже не буде. Таких доріг ми зробили близько 70 кілометрів. Це ж яка економія на їх ремонті!

“Частину місцевих доріг можна відновити і без залучення бюджетних коштів”

- Які заходи вживає Служба автомобільних доріг, аби передовий досвід ремонту й утримання доріг став надбанням усіх підприємств дорожнього господарства області?

- Сьогодні фахівці й автомобілісти відзначають високу якість Млинівської дороги, доріг в сторону Тернополя, до Пересопниці та на Острог. Ці дороги робило підприємство “Технобудцентр”, керівництво якого я з великими труднощами умовив перейти на прогресивну технологію поверхневої обробки доріг. Незабаром її освоїть і Облавтодор. Взагалі, дивуюся: чому рівненські дорожники, маючи таку чудову техніку, яку я ще вісім років тому, працюючи в Києві, допоміг їм придбати, роками не використовували передові технології. На жаль, ця техніка ефективно не працювала, більше простоювала.

Наприкінці хочу зауважити, що, як правило, наприкінці року є дуже багато претензій - і до мене, як керівника Служби автомобільних доріг, і до дорожників. А знаєте чому? Та тому, що там зробив дорогу, а там - ні. До мене надходять численні запити депутатів обласної ради, районних, селищних та сільських рад - усі вони правильні. Але хотів би нагадати шановним народним обранцям, що частину доріг можна відновити і без залучення бюджетних коштів - за рахунок запущених місцевих кар’єрів. Можна відновити видобуток кам’яних матеріалів та використати їх на ремонті місцевих доріг, що дозволить зекономити кошти на вартості робіт. У 2011 році це почали успішно робити за ініціативи облдержадміністрації та облради.

- Юрію Дмитровичу, коли вітчизняні дороги визначатимуть обличчя держави, за яке не буде соромно?

- Українські дороги можна будувати швидше, дешевше та якісніше. Але доти, доки в Україні не буде створено справжньої конкуренції у сфері будівництва і ремонту доріг, у тому числі за рахунок залучення іноземних і приватних інвесторів, якісних доріг громадянам України та її гостям не чекати. Аби ліквідувати плутанину з утриманням та ремонтом доріг, необхідно, щоб цим займалися професіонали, а не випадкові підрядники. Тільки тоді ними можна буде їздити, а не долати перешкоди.