Весільний жарт

Чи то зала завелика була, чи наречений перенервував, але зупинився він прямо посеред банкетного приміщення, подумки згадуючи ніжні слова. Тамада невгамовно щось говорила, допомагаючи моєму другові знайти потрібні слова, тим самим збиваючи його з думок.

- Стерво фарбована! - вигукнув він, і в залі наступила мовчазна пауза.

Звісно, це був не черговий комплімент, і наречена це зрозуміла, тільки тамада, зблідши, перевела все в жарт: “Та ні, це мій натуральний колір”.

Шкільні перли

Перевіряю контрольну зі всесвітньої історії десятикласника. У відповіді на питання про “наслідки Першої світової війни”, хлопчина написав, що “велика Русь всіх перемогла і стала самою сильною країною у світі”... Починаю просто сміятися на всю учительську. Одна вчителька відволікається від своїх записів і розпитує, що ж у мене там такого смішного. Потім розчаровано відповідає: “Да ну, це несерйозно! От у мене на контрольній з художньої культури учень описував те, як Жанна Д’Арк спалила на

вогнищі інквізиторів - ось це так новина! А то Русь якась”.

Ось такі коти виявились

Все почалося з любові до тварин. Купили ми кота-самця - Барсиком назвали. Але ми подумали що йому буде сумно самому і вирішили купити улюбленцеві другана, теж самця. Кота назвали Віктором. Росли вони однаково, їли одне й теж, бавилися разом... Коли стали підростати, мама запримітила, що Віктор став гладшати, а Барсик був все таким же худорлявим, попри те, що харчувалися вони однаково. Вирішили влаштувати похід до ветеринара. Що ми почули від лікаря, нас неабияк здивувало: “Я вас хочу розчарувати і обрадувати одночасно! Віктор зовсім не самець, а швидше за все вже Вікторія, а Барсик

ваш - майбутній батько!”. Ось такі ко ти виявилися.

Справжній господар

Приходять другокласники в школу. І один хлопчик хвалиться вчительці: “Я от вчора закривав сам консерви! З качок маленьких! Правда, мама шото не оцінила моєї праці...” Ну а хлопчику 8 років - які ж там консерви? Логічно вчитель і запитує, що там і як. “Та от купила мама каченят, привезла додому, випустила двором бігати. Ну і казала, шо от виростуть - будемо консерви з них робити. Я й подумав, шо треба мамі допомогти. Взяв 3-літрові банки, запхав їх усіх туда... Правда, не влазили, довелося утрамбовувати... І закрив пластмасовою кришкою - законсервував типа. Чьо тільки мама

розсердилася?”

Лист мамі

Люба матусю, я пишу тобі, щоб сказати, що я не була з тобою відвертою останнім часом.

У мене є хлопець на ім’я Сатана, він мешкає на покинутій дачі і час від часу вживає наркотики. Замість університету я їздила до нього, іноді до нього приходили його друзі і я була з ними також дуже люб’язною.

Зараз я переїжджаю до нього, бо я на четвертому місяці вагітності. Він каже, що ми будемо жити з продажу наркотиків його друзям - справжнім наркоманам.

Побажай нам удачі, твоя Ганна.

P.S. Я в сусідів, все вище написане - неправда,

я просто хотіла тобі показати, що є гірші речі, ніж за-

ліковка, яку ти можеш знайти у верхній шухляді.

Майбутній маніяк

В одній сім’ї, де був маленький хлопчик, святкували чийсь День народження. Купили на свято батьки відро засолених івасі (риба схожа до оселедця, але поменше).

Ну і свято-святом, а ввечері малого відправляють у хату спати... Хлопчик заходить, готується до сну... і тут помічає відро івасі. І приходить до нього думка: “Як же це я буду спати, а вони - ні?”.

Бере він цих івасі і укладає до себе в ліжко, укриває ковдрою і готується вже сам спати... Але тут помічає непорядок - в івасі-то очі відкриті! І закривати їх вони не хочуть....

Малий бере ножик і виколупує їм оч-

ки, складає в коробочку...

Де чоловік?

Уявіть собі картину: о четвертій ранку понеділка везу з клубу додому подружку на автомобілі, що зареєстрований на її чоловіка. Подружка спить на задньому сидінні, поряд зі мною сумка, в якій (теоретично) документи на машину. Пікет на виїзді з міста, гальмує мене лейтенант, поспішаючи підходжу. Подружку будити шкода, тому на очах інспектора перевертаю сумку на пасажирське сидіння, вивуджую звідти техпаспорт на чоловіка подруги, довіреність від чо ловіка на ім’я подруги, її права. До-

даю до цієї макулатури свої права й талон, і вилажу до здивованого даїшника.

- Ваша машина?

- Hі.

- Її? - кивок у бік заднього сидіння.

- Hі!

- Чия?

- Її чоловіка...

Обходить машину:

- Відчиніть багажник!

Відчиняю... Відкидає поличку (машина - дев’ятка) і ошелешує запитанням:

- ДЕ ЧОЛОВІК?

Загублений орган

Історія дуже давня, й розповідала її моя мама. Раніше у Радянському Союзі похід у суспільну лазню щонеділі був ну дуже популярним. Кожна поважаюча себе родина у повному складі вишукувалася в чергу, а потім за принципом: дівчата - направо, хлопці - наліво, йшли митися.

Мамина подруга, тітка Ірина, разом зі своєю трирічною донькою вперше вирішила сходити на такий захід. Маленька дівчинка, будучи дуже комунікабельною, за словом у кишеню не лізла, й коментувала все, що бачила навкруги.

Отож, зайшовши власне до самої лазні, мабуть вперше в житті вона побачила майже з сотню оголених жінок. Зрозуміло, що понять епіляції та інших зараз звичайних процедур практично не існувало. І от, побачивши, як одна з жінок розчесавши волосся, зшкребла їх з розчіски, скрутила жмутиком й кинула під лавку, донечка маминої подруги на всю лазню закричала:

- Мамо! Тітка пісю загубила!

Тітка Ірина, червона від сорому, схопила дитину й похапцем зібралася додому. До лазні вони більше не ходили, та її донечка довго розпитувала про загублений орган.

Бабо, як ви невчасно померли!

Ця історія п’ятирічної давнини зі студентського далекого життя. Знімали ми з однією дівчиною на ім’я Наташа кімнату для проживання під час навчання. Все робили разом - коли до пар готувалися чи йшли гуляти. Одного разу, здавши сесію на “відмінно”, ми вирішили гучно це відсвяткувати. І як ведеться серед молоді, усю ніч гоцали у нічному клубі, попередньо розчавивши пляшечку міцного напою на двох.

Погуляли так, що грошей на таксі додому не залишилося. Було прийнято одностайне рішення - йти пішки, а дорога неблизька - інший кінець міста. Скільки ми йшли, не пам’ятаю, але у мене підборів майже не лишилося, страшенно гули ноги, і єдина думка стукотіла в голові - “Спати!”.

До ліжка ми дісталися, коли люди вже виходять на роботу. Тільки роздяглися, уляглися, тут Наталці хтось телефонує.

Після короткої розмови, наприкінці якої моя колежанка комусь пообіцяла скоро бути на місці, я подивилася на мою сусідку. Ще п’яна, сонна й розгублена вона вигукнула:

- Бабо, як ви невчасно вмерли!

Тієї ночі в неї померла бабуся, але наперекір людській реакції на такі речі, ми щоразу, згадуючи з Наталкою її

бабусю, посміхаємося.

1 квітня

Розповім історію про розіграші, яку повідав мені друг багато-багато років тому.

Його дружина напередодні 1 квітня, тобто 31 березня, принесла додому багато горілки і смачної закуски. Мужик отетерів і подумки навіть не замислився про наслідки. Дружина придумала якийсь привід. Добре посиділи. Вранці встає, ноги в капці і носом у підлогу. Дружина капці до паркету гвіздками приколотила. Але це не все. Хлопець зачаїв образу на рік. Цілий рік вигадував, як помститися і додумався.

1 квітня дружина встала. Вдома нікого. Перевірила всі підступи - капці, чашки, цукор (можна сіль насипати) і т.д. Все в нормі. І, вибачте за подробицю, відправилася в туалет.

Сідає на унітаз - дзвінок у двері, та такий наполегливий, що зробити нічого не дає. Йде до дверей, відкриває - нікого. Лаючись, повертається в туалет. Знімає, сідає, наполегливий дзвінок, двері - нікого, лайка, повернення в туалет. Знову знімає, сідає, наполегливий дзвінок, двері - нікого, лайка, повернення в туалет. Тільки раз на п’ятий вона розуміє, що між зіткненням попи з стульчаком і дзвінком є прямий зв’язок. Піднімає стульчак і виявляє акуратно поставлений мікровимикач, який, як ви вже здогадалися, був з’єднаний з дзвінком вхідних дверей.

Помста була до того жорстока, що після цього вони розлучилися.

Попутники

Так трапляється, що кожна моя подорож супроводжується дощем, причому не маленькою мигичкою, а добрячою зливою. Поїздка до мами восени теж припала на негоду. Хоч і не будучи любителькою автостопу, все ж приємніше на годинку-другу скоротити час подорожі, автобуси не люблю принципово - та того дня рада була їхати хоч на коняці верхи. Отож, тримаючи парасольку лише для декору, дивуюся, що поряд зупиняється “Мазда-трійка”.

У машині - заможний дя дько, майже весь перетя гнутий золотими ціпками, голосна музика, запах недешевих парфумів. Отут мене жах і охопив. У голові миттєво: “Молода дівчина, сама в дорозі, немолодий, напевно, ловелас…” Аж раптом у чоловіка дзвонить мобільний, прислуховуючись, розумію, що розмовляє з дівчиною, миттєво дивлюся на безіменний палець - та чомусь обручки немає! Тремтіти у мене почали навіть п’яти, і раптом згадую, що починаючи розмову із потенційним злодієм чи маніяком, можна попередити злочин. Із його діалогу розумію, що з дружиною так не розмовляють, і задаю дядькові питання, як-то говорять у лоба: “Через неї ви з дружиною розлучилися?”

Водій з усіх сил гальмує, здивовано дивиться на мене і досить серйозно питає:

- Ви екстрасенс? - на що я теж абсолютно серйозно ствердно киваю головою.

У нас була досить довга розмова, я розпитувала свого попутного водія, як його життя заплутали дві жіночі долі, згадувала скупі знання з психології, переконувала, навіть сама переживала його долю. Але й досі сподіваюся, що саме наша розмова змусила того чоловіка набрати номер своєї дружини і просто попросити вибачення.

Пацієнтка

Коли розпочалися мої перші робочі будні в ролі лікаря-терапевта, мені надзвичайно яскраво запам’яталася одна пацієнтка. Того ранку був м’яко сказати не в дусі, день йшов до обіду, вже чекав, коли можна буде хоч чайку попити. Стук у двері, я не обертаючись, злісно кажу: “Увійдіть!”.

Чую, як рипнули двері, хтось пошльопав кабінетом, вмостився на стільці й завмер. Я ж не повертаюся, чекаю, коли відвідувач погукає. Й розумію, що недобре так робити, та маю характер з єхидним відтінком, тож стою собі, чекаю. Пацієнт виявився терплячим: я мовчу - й він мочить… Отже, не витримав я пер шим, й повернув голову.

Навпроти сидить блондинка - яскравий представник тих, кого висміюють в анекдотах. Рожеві губи, в тон нігті, спідничка, сумочка, в руках рожевий телефончик…

- Що вас турбує? - промовляю тоном, що будь-якого homo-sapiens жіночого роду змусить замислитися над тим, чи лікар я, чи маніяк-початківець.

- Мене турбує, наскільки девальвація гривні вплине на темпи приросту ВВП. А взагалі я переймаюся рівнем лейкоцитів у крові та загальним гістологічним коефіцієнтом мого організму.

Я отетерів на кілька секунд, й ще не встигнувши виправдати свою інтонацію, почув:

- Судячи з вашого обличчя, я справила враження, отож це речення вивчила не дарма. А тепер поясніть мені, що це за гуля на моїй голові? І чому вона так болить, коли я вдаряюсь нею об дверцята машини?