№537 від 26.01.2012p. | |
Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477 |
#Сміх, та й годі
Жодного року не було, аби Іван не їздив у санаторій. Це вже увійшло у звичку - раз на рік підліковувати своє хворе серце. З путівками в нього проблем не було, адже сам був головою профкому на підприємстві, тож мав можливість взяти її безкоштовно і у вигідний йому час. Отож тільки наставали теплі літні дні, Івана, як магнітом тягнуло на морські хвилі. Можливо, то вже не на лікування їздив, а на той “відпочинок”, що залишався надовго в його пам’яті.
Час пролетів швидко, і ось уже дружина з сином вдома. Зрадів Іван невимовно. Ірина тулилася до чоловіка, цілувала, розповідала, як сумувала за ним. А малий Максим вискочив батькові на руки і ділився своїм:
- А ми, татку, з мамою засмагали на гарячому пісочку, купалися в морі. Лікар мазав мене якоюсь гряззю, давав уколи, але мені не боліло. А от мамі той доктор кожної ночі давав укол, і їй боліло, бо так кричала, що я аж в другій кімнаті не міг заснути.
В Ірини серце ледве не зупинилося, почервоніла, мов буряк.
Іван з Іриною не сварилися. Тільки в санаторій поодинці вже не їздили.
26.01.2012 | Володимир ПІНЧУК |
Рівне-Ракурс №10 від 26.01.2012p. На головну сторінку |