Попередження про зраду

Всі довкола вважали її занадто гордою, неприступною та розумною. Ці почуття їй прищепили з дитинства батьки. Отож вже змалку Галина почувалася якось по-особливому. Неземна, не така, як усі. Заміж вийшла, ніби ненароком. Любила-нелюбила, але достеменно точно знала, що чоловік її любить безтямно. Це лоскотало її честолюбство. Так-так, честолюбство, бо горда маленька дівчинка, зрештою перетворилася на самовпевнену, закохану тільки в себе особу. Григорій спочатку на руках носив свою молоду дружину. Але з часом, спотикаючись через каміння її непростого характеру, холодніла його закохана душа й, врешті-решт, почала вириватися з незрозумілого походження тенет, рвучись на всі боки, шукаючи легкого, світлого шляху.

Спокій душа Григорія знайшла, зблизившись з душею випадкової жінки, котра приїхала в їх село на заробітки. Проста, скромна, випробувана долею й життям Марійка глибоко запала до серця Григорія. Той, незважаючи на дім - мов повна чаша, на досконалу, самодостатню дружину, все частіше намагався знайти зустріч з Марійкою. Говорили-говорили. Про все й ні про що водночас. Так, ніби знають одне одного давним-давно, ще з колишнього життя.

Галина дізналася про все насамкінець. Не вірила. Боялася відверто поговорити з чоловіком. Втікала від розмов сусідів та подруг, намагалася не помічати багатозначних поглядів. Інтуїтивно відчувала, що чоловік вислизає з-під її влади. Але не вірила собі, не вірила більш, ніж красномовним доказам. І ось, нарешті, збулося. Григорій, вперше за п’ять років їх спільного сімейного життя не прийшов додому ночувати. І на ранок його не було. Галина клопоталася коло двох дітей, а сама подумки була поруч з тим, хто ще вчора здавався просто її додатком. Хотілося вийти на вулицю - так, ніби це одразу змінить ситуацію й чоловік обов’язково з’явиться на вигині їх сільської вулиці. Але не хотілося знову спіткнутися через неоднозначні погляди сусідів, які, здається, завжди знають все, що діється поза плотом, що поряд з їх обійстям.

Стрепенулася, коли рипнула добротна хвіртка. Увійшла незнайома, похилого віку жінка.

- Ви - Галина? - Швидше за все ствердила, ніж запитала, бо, не дочекавшись відповіді, продовжила. - Будьте обережні. Ваш Григорій з Марійкою зв’язався. Вона з нами живе, разом працюємо, то все бачу, розумію й помічаю. Щось зле вона проти вас надумала. Дивіться добре за чоловіком, бо інакше заберуть. І ще одне: я у вас не була, бо інакше й мені не з медом вийде.

Не вийшло залишити все у секреті. Григорій - за плечима. Недобре, зле подивився на непрохану гостю. Та, ніби нижчою стала, ладна була крізь землю провалитися.

- Що? - Запитав. - Язики тренуєте? Менше б до людських пліток прислухалися...

Галина змовчала. Вчула ж бо в чоловікових словах фальшиві нотки. І відразу накотило недобре, болюче, гірке на присмак відчуття. Так пахне, такий смак має тільки втрата й зрада. До вечора поряд проходили одне коло одного. Раніше, як там не було, але радилися, спільно міркували, що та як робити, а це ходять, набундючившись, одне повз одного. Кожному бракує сміливості почати першому. Може б, усе й на тому скінчилося, час розставив би все на свої місця, якби Галина не подалася на другий кінець села, де жила Марійка. Вклала дітей, дочекалася, поки чоловік рівніше почне дихати (значить, заснув), накинула темну хустку на голову й гайда з’ясовувати стосунки. Що там між жінками відбувалося, ніхто достеменно не скаже, але на другий день Галина не підводилася з ліжка, а Марійки й слід простиг - поїхала звідси, навіть розрахунок не отримавши за два місяці роботи в їхньому господарстві.

- Вистачило гордості? - Запитав Григорій, коли про все дізнався. - Село гримить...

- Село гримить не від того, що я попередила цю... цю... Село гримить через тебе. Як ти міг?

- Що?

Галина продовжувала, намагаючись захиститися.

- Ти знаєш, що вона проти мене виношувала? Зі світу хотіла мене звести. Стара все розказала. А ти - сліпець, як мале кошеня, плентався за її спідницею. Чого тобі тут не вистачало? Невже вона тієї любові в тебе заслужила більше, ніж я?

Григорій мовчав. А Галина не вгамовувалася. Лила бруд на Марійку, хоча напевно нічого не знала. Григорій дивувався, звідки стільки злості та в’їдливості у дружині. Ніколи не бачив її такою. Шукав відгомін любові у своєму серці й не знаходив. Знав, що з Марійкою ніколи не будуть поряд, шкодував за цим й водночас розумів, що й з Галиною вони вже інакші. Галина ще відшукає адресу своєї суперниці, напише їй листа на декількох сторінках, що ряснітимуть від образ, прокльонів та погроз. І ніхто не знатиме, що попередження те не допомогло: народить Марійка сина, що буде він, як дві краплі води, схожим на Григорія. Але ні він, ні Галина про це не дізнаються. І на цей раз мовчатиме стара доброзичливиця, яка свого часу переступила поріг Григорієвого обійстя. З часом на цьому обійсті пристрасті вщухнуть, але любові вже не буде. А десь, всупереч попередженню про те, що на чужому горі свого щастя не збудуєш, бігатиме весняними калюжами чорнооке хлопча. Воно не претендуватиме на батьківську увагу й підтримку - просто ростиме й насолоджуватиметься нехитрому щастю.

Марійка ж, зрештою, зустріне свою долю. Тільки часом, коли у вікно зазиратиме весняний місяць, згадуватиме кароокий погляд того, з ким поряд ніколи бути не зможе.