Річниця визволення Рівного від окупантів

…“На підготовку - дві доби”,

- надійшов наказ командувача 1-го Українського фронту Миколи Ватутіна, що означало початок операції “Рівне-Луцьк-Дубно-Здолбунів” силами 13-ї армії Пухова та 60-ї армії Черниховського. Командиром взводу артилерійської батареї 39 артилерійської бригади 13-ої армії був уродженець Башкирії, рівнянин Арослангалі Тімургалійович ГАЛІН.

“Ми підтримували піхоту і знешкоджували танки, - розповідає ветеран. - Солдати були дуже втомлені як фізично, так і морально, особливо після боїв за Київ та Житомир. Втрати були значними, а поповнення майже не надходило. Саме тому участь у визволенні міста брало багато військових частин. Полки, дивізії, бригади були недоукомплектовані, і їх часто об’єднували. Замість 12 чоловік біля гармати залишалося 5-6.

Зима 1944 року видалася дощовою. А оскільки Рівненська область - болотиста, просуватися було неабияк складно. Крім того, що солдати “місили грязюку ногами”, ще й 12 тонн вантажу (7 тонн гармата та 5 тонн - тягач) потрібно було тягнути. Та найважче, звісно, було переправляти гармату через річки, адже мости були вщент розбиті.

Радянські війська атакували Рівне відразу з чотирьох боків, в обхід пустили кавалерійські частини. Після 10-хвилинного артобстрілу, 121-ша стрілкова дивізія ввійшла до східної околиці міста. А вже 2 лютого близько шостої години вечора Рівне повністю звільнили від німців. Радісне відчуття перемоги наповнилося сумом: в боях за Рівне, а саме під час контратаки з Млинського напрямку, загинув увесь взвод лейтенанта Гончарова з 3-го винищувального протитанкового дивізіону 19-го артилерійського полку.

Одразу після звільнення Рівного ми отримали розвіддані про початок ймовірної контратаки з боку “Дубно-Здолбунів-Рівне”. Я отримав наказ відійти за німецький аеродром гауляйтера Еріха Коха (в районі теперішнього автобусного парку) і чекати контратаки танків з “Млинськ-Здолбунівського” напрямку. На щастя, вона так і не відбулася…

Ракетні установки, за наказом Пухова, в місто не пускали, оскільки більшість будинків були зі зламаними дахами: на одній половині жили люди, на іншій - скотина. Ще у більш-менш нормальних умовах проживали мешканці теперішньої вулиці Чорновола - чехи та німці, інші ж тулилися в халупах біля Усті. Там само розміщувалися ринки та військові казарми. На згадку про страшну німецьку окупацію лишилися два напівзруйновані концтабори: один - з правого боку від автобусного парку, інший - на вулиці Білій.

У боях за Рівне радянські війська втратили 600 солдатів і офіцерів, зайняли 30 великих складів. А під час “Рівне-Луцької” операції вдалося захопити 100 танків, 426 установок, 575 кулеметів та 1100 автомашин. Радянські війська просунулися на 10 кілометрів на захід.

Любов РОМАНЮК

Міфи і легенди нашої історії

Більше тридцяти років у Рівному навпроти пивзаводу стоїть пам’ятник визволенню міста від німецько-фашистської окупації. Це самохідна гармата на невеликому п’єдесталі. Його встановили у сімдесяті роки і пам’ятник пережив радянську добу, а сьогодні його час від часу підмальовують. Смішно, але до визволення Рівного 2 лютого 1944 року ця бойова машина жодного стосунку не мала і не могла мати. Справа у тому, що навпроти пивзаводу стоїть самохідна протитанкова гармата СУ-100, яка з’явилася на озброєнні Червоної Армії лише наприкінці 1944 року, коли Рівне вже майже рік знову було радянським. Дрібничка? Можливо, але уся наша історія, на жаль, переповнена такими фактами. Читаючи про запеклі бої за визволення Рівного різних авторів не можна не здивуватися: з ким саме воювали радянські воїни. Справа у тому, що фактично німці Рівне не захищали не через те, що не хотіли - не вистачало військ. Тодішній головнокомандувач німецької групи армій Південь фельдмаршал Манштейн ще восени 1943 року вимагав від Гітлера нової армії, аби її розмістити в районі Рівного, для того, аби перекрити Червоній Армії шлях до Польщі. Армії йому не дали, і у своїх спогадах “Втрачені перемоги” Манштейн пише, що оборону на цьому напрямку тримали тільки залишки кількох розбитих на берегах Дніпра дивізій вермахту, які просто не могли стримати марш радянських військ. Цікаво, що так само, як німці майже не захищали Рівне на початку лютого 44 року, так і радянські війська в червні 41-го здали Рівне фактично без боїв з тієї ж причини.

Перед початком війни в обласному центрі знаходився штаб 19-го механізованого корпусу Червоної Армії і одна з його танкових дивізій. 22 червня 1941 року вони благополучно з міста пішли і невдовзі поблизу Млинова вступили у бій. Вже на шосту добу з початку війни німецькі війська вступили до Рівного і пішли далі на Київ. Цікаво, що Рівне стало фактично першим обласним центром України захопленим німцями у 41 році. Жодного парадоксу тут немає - Рівне є тим географічним центром, контроль за яким давав воюючій стороні величезну перевагу в бойових діях на території України. Точніше навіть не володіння безпосередньо містом, а вузлом комунікацій, що проходять через і біля міста.

Так, у 1941 році вихід дивізій німецької першої танкової групи на Рівне відкривав шлях на Київ, а в 44 році захоплення Рівного дало можливість радянським військам змусити відступити більшу частину німецьких військ із центральної України. Не дивно, що найбільша в історії людства танкова битва відбулася на теренах нашої області - в районі “Дубно-Млинів-Остріг” у червні 1941 року. Саме так більше чотирьох тисяч танків з обох сторін воювали на порівняно невеликому просторі Рівненщини. Цей факт у будь-якій іншій країні місцева влада давно б уже використала для створення туристичної інфраструктури, яка приносила б мільйони. Зрозуміло, що за радянських часів пропаганда не могла дуже голосно розповідати, що величезна битва танкових армій 1941 року завершилася катастрофічною поразкою радянських військ, тим більше, що до неї мали відношення такі діячі, як Микита Хрущов (на той час член військової ради Південно-Західного фронту) та маршал Жуков (22 червня він був відправлений на цей самий фронт як представник радянського верховного командування).

Однак змінився лад, соціальний устрій, але наше нехлюйське ставлення до власної історії, невміння її вивчати та заробляти на ній доходить до абсурду. Навіть за часів СРСР, хай у рамках тодішньої ідеології виділялися кошти на вивчення та популяризацію історії рідного краю. Працювали науковці, виходили книжки та брошури - сьогодні лише деякі історики та краєзнавці на голому ентузіазмі намагаються продовжувати вивчати історію Рівного та Рівненщини, історію дуже цікаву та парадоксальну і таку маловідому. Із святом визволення Рівного вас, земляки!

Володимир КОНЄВ

За даними міської ради, Організації ветеранів України 1994 року, у день відзначення 50 річниці визволення міста від німецько-фашистських загарбників, у Рівному проживало 82 визволителі міста, однак сьогодні визволення нашого рідного міста зустрічають лише 5 ветеранів війни:

Віра БОЛОНІНА,

Арослангалі ГАЛІН,

Ілля МАХІНЬКО,

Андрій МОЙСЕЄНКО

та Віра МУРИГІНА.

НИЗЬКО ВКЛОНЯЄМОСЯ ТА ДЯКУЄМО ЗА ЇХ НЕОЦІНЕННИЙ ПОДВИГ!