Іскра бабиного літа

У палаті біля вікна нерухомо лежала вродлива жінка із заплющеними очима. Коли її обличчя торкався сонячний зайчик, повіки ледь підіймалися. Зморшки біля очей свідчили, що вона реагує на світло.

...У комі Світлана перебувала уже майже десять днів. Страшна аварія понівечила тіло молодої жінки, яка тільки недавно народила синочка Михайлика. Її чоловік Василь, отримавши жахливу звістку, негайно вилетів із Португалії. Уже вдома він дізнався, що сталося з його дружиною. Згорьована мати побивалася за дочкою: “Він так любив її, а що вчинив”.

...А все починалося чудово. Андрій був трохи старший за Світлану. Разом ходили до школи. Зі школи він завжди ніс її портфель. У восьмому класі Світлана закохалася в нього. На той час хлопець уже вивчився на шофера і батьки купили синові-одинакові дороге авто. Отож возив дівчину всюди, куди вона бажала. Їх постійно бачили разом у клубі на танцях. “Гарна пара”, - казали люди.

Невдовзі Андрія забрали в армію. Через усю країну полетіли листи, сповнені дівочих мрій, вірності й любові. А у відповідь їм - палкі освідчення юнака. Та доля зле пожартувала із закоханими.

Як вихор у життя Світлани увірвався Василь. Він, заробивши трохи грошей у Португалії, повернувся якраз тоді додому. Одного вечора з хлопцями із сусіднього села прийшов до Свидівки на танці. Тут і познайомився зі Світланою. Він знав про Андрія, але відразу ж запропонував дівчині одружитися. Та вагалася, бо чекала Андрія. Проте Василева наполегливість взяла гору.

- Дитино, добре подумай, - казала мама, - аби потім не каятися. Твій вибір - твоя доля.

- Не переживай, мамо, все буде добре. Хіба Василь - поганий хлопець? І роботящий, і добрий, і майстер на всі руки, - щасливо щебетала донька.

Через місяць побралися. Село гомоніло: “Нечесна вона, любила одного, а заміж вийшла за іншого”. Цю новину батьки сповістили Андрієві. Хлопець дуже страждав, перебирав у пам’яті лагідні слова і поцілунки, що стали гіркими, як полин. Він не міг пробачити зради.

Після медового місяця Василь знову поїхав у Португалію. Світлана навчалася. Тим часом Андрій повернувся зі служби. Одного дня у місті на автостоянці він побачив Світлану. Зупинив машину.

- Сідай, Світланко, нам по дорозі.

Не підозрюючи лихого, та сіла. Виїхали на головну трасу. Авто почало набирати швидкість. І враз Андрій вирішив раз і назавжди покінчити з життям. Зі словами: “Якщо ти не моя, то і його не будеш”, блискавично виїхав на зустрічну смугу. Світлана почула скрегіт гальм...

Андрій відбувся легкими травмами, а жінку, дуже покалічену, непритомну, забрала “швидка”.

...На суді Андрій покаявся у скоєному. А за життя Світлани боролися лікарі. Вона допомагала їм. У кожній клітині її зболеного тіла жило бажання жити - заради Михайлика, який чекав на свою матусю. Коли Світлана ледь відкрила очі і прошепотіла - “синочку”, лікар полегшено зітхнув - “буде жити”. Саме у цих словах була іскра останньої миті бабиного літа, яка і в холоді гріла своїм лагідним промінчиком любляче серце, що поверталося до нового життя.